Отже, на нашу думку, зміст загальної засада "врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину" слід розуміти як врахування судам своєрідності конкретного діяння стосовно інших злочинів того ж виду, тобто врахування індивідуальної кількісної характеристики тяжкості ознак вчиненого: індивідуальних особливостей безпосереднього об’єкта злочину, характеру діяння, тяжкості (характер і розмір заподіяної шкода) наслідків, форми й виду вини, способу вчинення злочину тощо.
Недостатнє врахування ступеня тяжкості вчиненого є однією з причин зміни й скасування вироків, оскільки зумовлює призначення винному покарання, яке не відповідає принципам і загальним засадам його призначення. Так, вироком суду Ф. засуджено за ч. 3 ст. 185 до 3 років позбавлення волі.
Ф. визнано винним у тому, що він, проникнувши до житла громадянки В., таємно викрав курей вартістю 72 грн., а наступного дня повторно, таким же чином викрав ще 9 курей вартістю 136 грн.
Суд визнав Ф. винним у вчиненні двох умисних злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України, однак, призначаючи покарання, не врахував, що крадіжки курей винний вчинив через тяжке матеріальне становище; матеріальні збитки, завдані злочином, потерпілим відшкодовані; засуджений щиро розкаявся; він має на утриманні дружину та малолітню дитину. У зв’язку з тим призначене покарання було змінено. Застосувавши ст. 69 КК України, суд призначив Ф. покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік 6 місяців[245].
Прикладом недостатнього врахування судом ступеня тяжкості вчиненого може виступати також вирок суду, яким було засуджено В. за ч. 1 ст. 121 КК України до трьох років позбавлення полі, а за ч. 2 ст. 125 КК України — на шість місяців виправних робіт з відрахуванням 10 % із суми заробітку в дохід держави. Із застосуванням ст. 70 КК України В. було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК України засудженого було звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік.
В. визнано винним у тому, що він у стані алкогольного сп’яніння у сварці із Ш., умисно заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження, а через певний час повторно в стані алкогольного сп’яніння у сварці із Ш. умисно заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Суд, визнавши В. винним у вчиненні двох умисних злочинів, у тому числі й тяжкого, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, призначаючи покарання, не врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, а також те, що засуджений В. вчинив обидва злочини у стані алкогольного сп’яніння. У вироку також не було наведено переконливих мотивів стосовно можливості виправлення винного В. без відбування покарання. За таких обставин вирок було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд[246].
Ураховуючи недоліки в практичній діяльності судів при індивідуалізації покарання, необхідно, як видається, мотивуючи обрану міру покарання, указувати всю сукупність індивідуальних ознак вчиненого.
Підсумовуючи розгляд такої загальної засади, як "урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину", можна зробити такі висновки:
1) врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину являє собою самостійне правило призначення покарання;
2) врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину передбачає, по-перше, те, що суд у кожному конкретному випадку призначення покарання зобов’язаний відповідно до ст. 12 КК визначити категорію злочину, до якої законодавець відносить вчинений злочин, а по-друге, у межах категорії обґрунтувати ступінь тяжкості конкретного злочину, обумовлений конкретними об’єктивними й суб’єктивними його ознаками.
Призначення покарання з урахуванням особи винного
Другою загальною засадою, передбаченою в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, є правило обов’язкового врахування судом особи винного. Це правило має особливе значення, що зумовлено перш за все принципом індивідуалізації покарання. Справедливо відзначав А.Ф. Коні: "З усіх обставин справи зазвичай найголовніша — сам підсудний”[247].
Аналіз практики призначення судами покарання свідчить, що суди стикаються з певними труднощами при індивідуалізації покарання з урахуванням особи винного. Через це дослідження змісту поняття "особа винного" та його структурних елементів становить не тільки теоретичний, але й практичний інтерес.
246
Див.: Рішення Верховного Суду України. Офіційне видання / За заг. ред. Голови Верховного Суду України В.Ф. Бойка. — К., 2001. — С. 82–83.
247
Див.: Кони А.Ф. Собрание сочинений. — М.: Юридическая литература, 1967. — Т. 3. — С. 424.