3) структуру особи складають її психо-, соціо-, біологічні особливості, що взаємопов’язані та взаємозалежні. "Соціальне й біологічне в ній існує не поряд, а виступає в єдності й взаємообумовленості. Особа не відокремлена від людини, від її фізичних, психічних й інших особливостей”[255]. Водночас домінуюча роль у структурі особи належить її соціальним властивостям, соціальній суті[256].
У кримінології, кримінальному процесі, криміналістиці й кримінальному праві є свої аспекти, свої завдання вивчення особи. На відміну від соціології, психології та філософії, де досліджується особа будь-якої людини, у цих науках вивченню підлягає особа, яка вчинила злочин, у зв’язку з його вчиненням. Тому при дослідженні ознак особи, яка порушила кримінальний закон, необхідно брати до уваги як загальні ознаки, властиві будь-якій особі, так і антисоціальні властивості конкретної особи, які пов’язані з вчиненням злочину. Такий підхід ґрунтується на якісній відмінності особи винного у вчиненні злочину від особи законослухняного громадянина. Тому є кримінальному праві дослідження особи, яка вчинила злочин, має свою специфіку. Як справедливо зазначає В.В. Устименко, з позиції кримінального права особа характеризується у двох напрямках: 1) особливостями, які характеризують особу як суб’єкта злочину і впливають на кваліфікацію злочину, характер і ступінь його суспільної небезпечності; 2) особливостями особи винного, що враховуються при індивідуалізації покарання і його реалізації[257].
Саме тому, досліджуючи проблему особи винного, не можна обійти увагою питання про співвідношення понять "суб’єкт злочину" і "особа винного". Незважаючи на тісний взаємозв’язок цих понять, зумовлений тим, що вони характеризують особу, яка вчинила злочин, не можна їх ототожнювати. Суб’єкт злочину — це кримінально-правове поняття, що має юридичне значення обов’язкового елемента складу злочину. Ознаки особи як суб’єкта злочину передбачені в законі: це фізична осудна особа, яка досягла певного віку до вчинення злочину (ч. 1 ст. 18 КК). У деяких випадках необхідні ще й певні спеціальні ознаки суб’єкта злочину, визначені в кримінальному законі.
Однак ці особисті ознаки суб’єкта злочину не вичерпують усієї сукупності ознак особи винного у вчиненні злочину. Особа винного — категорія, похідна від поняття "особа людини". Тому, по-перше, "особа винного" — це суворо індивідуальна сукупність властивостей, а по-друге, "особа винного" — це "сукупність найбільш характерних властивостей та особливостей, що визначають людину як соціальну істоту"[258] і тому становлять соціально-психологічну характеристику особи, винної у вчиненні злочину. У зв’язку з цим загальнообов’язковим є правило, передбачене в ст. 65 КК, ураховувати особу винного зобов’язує суд досліджувати властивості особи, до яких відносяться: фізіологічні особливості; психологічні характеристики; соціальні характеристики особи як члена суспільства; її правовий статус.
Різним є і функціональне призначення цих понять у теорії кримінального права: ознаки, що характеризують суб’єкта злочину, виступають однією з підстав кримінальної відповідальності, а ознаки, що визначають особу винного, — підставою індивідуалізації відповідальності та покарання[259].
Аналіз історії розвитку питання про врахування особи винного при призначенні покарання дозволяє стверджувати, що це положення загальних засад призначення покарання по-різному визначалося протягом усього історичного розвитку кримінального законодавства України. Так, у ст. 24 КК УРСР 1922 року, у ст. 30 Основних засад кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р. та в ст. 42 КК УРСР 1927 року було закріплено: "При визначенні міри покарання враховуються ступінь і характер небезпечності як самого злочинця, так і вчиненого ним злочину", а також "особа злочинця"[260]. У ст. 32 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 року та в ст. 39 КК 1960 року законодавцем цей термін був обґрунтовано замінений на термін "особа винного", сприйнятий новим КК України 2001 року.
Якщо звернутися до змісту термінів "особа злочинця" та "особа винного", то можна зробити висновок про те, що вони не тотожні й мають свої специфічні ознаки. У зв’язку з цим у літературі справедливо наголошується, що між поняттями "особа злочинця" і "особа винного" немає тотожності, оскільки сама соціальна фігура — особа, яка вчинила злочин, — розглядається в різних ракурсах, під кутом зору кримінологічним і кримінально-правовим[261]. У зв’язку з цим важко погодитись із співвідношенням понять "особа злочинця" і "особа винного" як "цілого" і частини", як це вважає О.Б. Кургузкіна, зазначаючи при Цьому, що кримінологічна категорія "особа злочинця" включає багато ознак понять "особа винного" і "суб’єкт злочину", але, разом із тим, характеризує найбільш багатогранно особу того, хто скоїв злочин, включаючи складний комплекс ознак, які йому притаманні та які мають велике значення для характеристики особи злочинця з точки зору кримінології[262].
257
Див.: Устименко В.В. Субъект преступления и личность преступника // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Таций. — X.: Нац. юрид. акад. України, 2003. — Вип. 58. — С. 97.
259
На цю властивість особи, яка вчинила злочин, звертали увагу й інші вчені. Див., наприклад: Лейкина Н.С. Личность преступника. — М.: Юрид. лит., 1975.
260
Див.: Хрестоматія з історії держави і права України. — Том 2. Лютий 1917 р. — 1996 р.: Навчальний посібник: У 2-х т. / За ред. В.Д. Гончаренка. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 196; Уголовное законодательство СССР и союзных республик: Сборник. (Основные законодательные акты) / Под ред. Д.С. Карева. — М.: Юрид. лит., 1957. — С. 13.
261
Див.: Личность преступника / Под ред. В.Н. Кудрявцева, Г.М. Миньковского, А.Б. Сахарова / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. — М.: Юрид. литература, 1975. — С. 21.
262
Див.: Кургузкина Е.Б. Теория личности преступника и проблемы индивидуальной профилактики преступлений: Автореф. дис…д-ра юрид. наук. — М., 2003. — С. 28.