К. визнано винним у тому, що він, будучи виконавчим директором підприємства, порушив вимоги законодавства про охорону праці, не забезпечив дотримання правил техніки безпеки (ст. 20 Закону № 2694-ХІІ від 14 жовтня 1992 року "Про охорону пращ"), унаслідок чого О. під час роботи на фрезерному верстаті отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вирок щодо К. було змінено у зв’язку з тим, що, вирішуючи питання про міру покарання, суд не дотримав вимог п. З ч. 1 ст. 65 КК України щодо врахування при призначенні покарання ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного й обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання. Як видно з вироку, К. було обрано максимальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 271 КК України. Своє рішення суд умотивував тим, що засуджений не визнав своєї вини у вчиненому, не покаявся, негативно характеризується за місцем роботи, раніше скоїв злочин.
Проте відповідно до чинного законодавства (ст. 67 КК) такі обставини, як невизнання особою вини у вчиненні злочину й те, що вона в ньому не покаялася, не можуть розглядатися як такі, що обтяжують покарання.
Крім того, судом не було враховано деякі обставини, що пом’якшують покарання. У зв’язку з цим вирок змінено, міру покарання пом’якшено до двох років виправних робіт з відрахуванням у доход держави 20 % заробітної платні[356].
Аналіз вивчених кримінальних справ, що знаходилися на розгляді у Верховному Суді України та судів Луганської області свідчить, що суди, призначаючи покарання, також необґрунтовано враховують як обставини, що обтяжують покарання, такі: притягнення раніше до кримінальної відповідальності, переховування від слідства, відмову давати показання, вчинення злочину у період відстрочення виконання попереднього вироку тощо (див. табл. 3). Така практика не відповідає вимогам норм чинного кримінального законодавства, тому вироки підлягають зміні або скасуванню.
Таблиця 3
Призначення покарання з урахуванням обставин, які обтяжують покарання
Проте, на нашу думку, ці обставини, що негативно характеризують особу винного, мають бути враховані судом при призначенні покарання, але не як обтяжуючі обставини, а як обставини, котрі характеризують особу винного, що не буде суперечити вимогам ст. 65, 67 КК України.
Кримінально-правове значення обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання.
Значення обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, полягає в тому, що ці обставини є одним із видів загальних засад призначення покарання, а тому справляють безпосередній вплив на призначення конкретної міри покарання конкретній особі, винній у вчиненні злочину.
Так, обставини, які пом’якшують покарання мають значення для: 1) призначення менш суворого виду основного покарання, якщо в санкції статті, за якою засуджується винний, передбачено декілька альтернативних основних покарань; 2) призначення основного чи додаткового покарання, ближчого до мінімальної межі, установленої кримінальним законом за вчинення цього злочину; 3) непризначення винному додаткового покарання, якщо воно передбачене як факультативне в санкції статті, за якою він засуджується; 4) призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, установленої в санкції статті, за якою засуджується винний, з урахуванням при цьому й інших передбачених законом обставин і за наявності декількох обставин, які пом’якшують покарання, 5) переходу до іншого більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за злочин, за який засуджується винний, за наявності декількох обставин, які пом’якшують покарання; б) застосування до винного звільнення від відбування покарання з урахуванням й інших передбачених законом обставин, (ст. 75 КК).
За наявності обтяжуючих обставин суд може: 1) призначити більш суворе покарання, ближче до максимальної межі санкції або таке, що дорівнює їй; 2) при альтернативній санкції обрати більш суворий вид покарання в межах санкції; 3) призначити додаткове покарання, передбачене санкцією як факультативне; 4) за наявності сукупності злочинів обрати принцип, за яким призначене остаточне покарання буде найсуворішим; 5) не застосувати звільнення від відбування покарання в порядку ст. 75 КК України.
Деякі вчені, “формулюючи кримінальне-правове значення цих обставин, відмічають, що за наявності цих обставин суд також не може призначити покарання, нижче від найнижчої межі, установленої в санкції статті, за якою засуджується винний[357].
Аналіз практики суду також свідчить про те, що питання про обрання міри покарання за одночасної наявності пом’якшуючих і обтяжуючих обставин є особливо актуальним. У теорії кримінального права це питання вирішувалося неоднозначно. Так, ще 1902 року М.С. Таганцев писав, що "у тих випадках, коли діяння належиш, до звичайного, так би мовити, нормального типу цього роду злочинів або де хоча й існують обставини, що обтяжують або послаблюють винність, але в рівномірності, взаємно покриваючи одна одну, там має бути застосована й середня міра призначеного в законі покарання; на явність чи перевага обставин, що обтяжують вину, наближатиме відповідальність до призначеної за це діяння вищої межі покарання; наявність же чи перевага обставин, що послаблюють вину, до його нижчої межі"[358]. Цієї думки дотримуються й інші російські вчені[359], при цьому вихідну міру покарання вони визначають по-різному. Наприклад, окремі вчені вважають, що відправною точкою відліку є міра (розмір) покарання, яка передбачена законодавцем першою у відносно-визначеній санкції кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за вчинене[360]. Іншу позицію висловлює О.О. Мясніков та деякі інші науковці, які вихідною типовою мірою визначають "середнє арифметичне число, одержуване шляхом додавання мінімального й максимального строку чи розміру покарання й поділу цієї суми на два"[361]. У зв’язку з цим вчені, які аналізували питання призначення покарання в кримінальному законодавстві РФ, сформулювали пропозиції про необхідність орієнтувати правозастосовника безпосередньо в законі чи в постановах суду вищої інстанції на середній розмір передбаченого покарання за відсутності чи взаємної компенсації пом’якшуючих та обтяжуючих обставин[362]. У зв’язку з цим 0.0. Мясніков запропонував внести зміни до ст. 60 КК РФ "Загальні засади призначення покарання”, доповнивши її положенням такого змісту: "Під строком чи розміром середнього покарання в статтях 62, 65, 68 чинного Кодексу розуміється вихідна міра покарання, одержувана шляхом складання мінімального й максимального строку й розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, і поділу цієї суми на два"[363].
356
Див.: Рішення у кримінальних справах //Вісник Верховного Суду країни. — 2003. — № 5 (39). — Вересень-жовтень. — С. 18–19.
357
Див.: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В Сташиса, В.Я. Тація. — К. — X.: Юрінком Інтер — Право, 2002. — С. 325.
359
Див.: Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. — М„1968. — С. 43; Комментарий к УК РФ / Под ред. А.И. Бойко. — С. 72; Мясников О.А. Смягчающие и отягчающие наказание обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. — М.: Юрлитинформ, 2002. — С. 128.
360
Див.: Козлов А.П. Понятие и значение типового наказания //Вопрос повышения эффективности борьбы с преступностью. — Томск, 1980. — С. 11.
361
Див.: Мясников О.А. Смягчающие в отягчающие наказание обстоятельства в теории, законодательстве и судебной практике. — М.: Юрлитинформ, 2002. — С. 128.