Співвідношення спеціальних засад призначення покарання з загальними засадами, передбаченими в ст. 65 КК України, виражаються в тому, що:
1) спеціальні правила (засади) застосовуються тільки в сукупності з загальними засадами призначення покарання та на їх основі. У зв’язку з цим у статтях, що визначають спеціальні правила призначення покарання, законодавець безпосередньо вказує (або це мається на увазі) на необхідність урахування положень ст. 65–67 КК України;
2) застосування загальних засад призначення покарання необхідне в кожному випадку призначення судом покарання особі, винній у вчиненні злочину. Застосування спеціальних правил призначення покарання можливе тільки за наявності певних специфічних обставин, регламентованих у кримінальному законі, які відображають специфіку різних кримінально-правових інститутів (інститут незакінченого злочину, співучасті, множинності, інститут призначення покарання неповнолітнім тощо).
Беручи до уваги дискусійність питання про сутність і співвідношення загальних і спеціальних засад призначення покарання, доцільно передбачити в ст. 65 КК України таке положення: "суди у випадках, спеціально передбачених у законі, на підставі загальних засад призначення покарання повинні враховувати спеціальні засади призначення покарання”. Це положення матиме не тільки теоретичне значення, оскільки буде сприяти правильному й однозначному розумінню спеціальних засад призначення покарання, але й практичне значення, тому що буде визначати порядок урахування загальних і спеціальних засад призначення покарання.
Види спеціальних засад призначення покарання
Виходячи з установленої вище юридичної природи спеціальних засад призначення покарання, можна визначити такі їх види: правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК); правила призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті (ст. 68 КК України); правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) і сукупністю вироків (ст. 71 КК України), правила призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК України).
1. Правила призначення покарання особі, яка вчинили злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 43 КК).
Новелою кримінального законодавства України правила призначення покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, які передбачено в ч. 3 ст. 43 КК. Визначення цих правил у КК України 2001 рову зумовлено необхідністю підвищення ефективності боротьби з таким надзвичайно небезпечним соціально-правовим явищем, як організована злочинність. Необхідність у вдосконаленні засобів боротьби з організованою злочинністю набуває особливої актуальності у зв’язку зі значною кількістю та тяжкістю злочинів, що вчиняються в складі організованої групи та злочинної організації. Так, у 2003 р. виявлено 634 організовані групи та злочинні організації (у 2002 р. — 722 організовані групи та злочинні організації), які вчинили 39 бандитських нападів, 60 умисних убивств, у тому числі 4 на замовлення, 1,4 тис. крадіжок чужого майна[396]. Саме тому законодавець передбачає спеціальні привілейовані правила призначення покарання: особа, яка вчинила злочин, за умов, передбачених у ч. 2 ст. 43 КК, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначено їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин. Більше того, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України 2001 року, є обставиною, що пом’якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст 66 КК України).
2. Правила призначення покарання за незакінчений злочин (ч. 1 ст. 68 КК України).
Незважаючи на відсутність законодавчо встановлених меж призначення покарання за незакінчений злочин, судова практика і теорія кримінального права йдуть шляхом призначення більш м’яких покарань за готування і замах на злочин, що зумовлено меншою тяжкістю таких діянь. Водночас, як свідчить аналіз судової практики, суди при мотивуванні покарання в багатьох випадках, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 68 КК, не розкривають індивідуальні обставини справи, що характеризують ступінь здійснення злочинного наміру, а також причини, унаслідок яких злочин не був доведений до кінця. Більше того, ураховуючи положення ч. 1 ст. 68 КК України, суд не повинен обмежуватися їх констатацією у вироку, а має в мотивувальній частині вироку конкретизувати ці положення й установлювати їх реальний вплив на обрану міру покарання.
396
Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 році (за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 5 (45). — с. 27.