Значний вплив на поведінку неповнолітніх справляють дорослі з огляду на певний рівень інтелектуально-вольового розвитку та інші особливості неповнолітніх, а саме: недостатній життєвий досвід, схильність до наслідування, неспроможність у деяких випадках правильно оцінити конкретні життєві ситуації та інше. Саме тому серед обставин, установлення та врахування яких є обов’язком суду, визначається вплив дорослих, який має велике значення перш за все для встановлення ступеня тяжкості вчиненого злочину.
У юридичній літературі наводяться численні дані вибіркових досліджень, згідно з якими більше ніж кожен третій злочин, вчинений неповнолітнім, — це наслідок втягнення його в злочинну діяльність дорослими[431]. Аналіз офіційних статистичних даних також свідчить про значну кількість втягнень неповнолітніх у вчинення злочину. Так, у 2002 році 2646 осіб було засуджено за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а третину з усієї кількості неповнолітніх засуджено за вчинення злочину з участю дорослих (6489)[432]. Поширеність втягнення дорослими неповнолітніх у злочинну діяльність потребує більш уважного підходу суду до призначення покарання неповнолітнім.
Визначаючи спеціальні правила призначення покарання в ст. 103 КК, законодавець указує на необхідність установлювати та враховувати рівень розвитку неповнолітніх. Особа неповнолітнього перебуває на стадії формування, тому рівень її розвитку змінюється залежно від значної кількості факторів: вікових особливостей[433], соціального досвіду, рівня освіти[434]. Урахування цих особливостей особи неповнолітнього зумовлює встановлення небезпечності особи винного, а тим самим призначення необхідного й достатнього для досягнення мети покарання.
Також у ст. 103 КК передбачається необхідність урахування судами й інших особливостей особи неповнолітнього. Як свідчить аналіз правозастосовчої практики Верховного Суду України та судів Луганської області, до цих особливостей суди відносять: відвідування школи чи іншого навчального закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів, ставлення неповнолітнього до вчиненого ним злочину та інше.
Дослідження практики цих судів свідчить, що вони в основному забезпечують правильне застосування законодавства в справах про злочини неповнолітніх. Разом із тим, є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги кримінального закону, що визначають умови й правила призначення покарання неповнолітнім. Згідно зі статистичними даними, які опубліковані Верховним Судом України, кількість помилок і порушень закону, котрих припускаються місцеві суди, розглядаючи справи про злочини неповнолітніх, не зменшується. Основними причинами скасування та зміни вироків є призначення підсудним занадто м’якого або суворого покарання через недостатнє врахування особи винного, рівня розвитку, віку, стану здоров’я, психічного стану та інших особливостей.
Аналізуючи судову практику, неважко побачити, що суди, призначаючи покарання, не завищи дотримуються вимог ст. 98 КК України щодо видів покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім за вчинений злочин. Виходячи з положень ст. 98 КК України інші види покарань — обмеження волі, конфіскація майна, довічне позбавлення волі — до неповнолітніх застосовуватися не можуть, у тому числі й у порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання відповідно до ст. 69 КК України. Прикладом є такі справи.
Вироком суду засуджено неповнолітнього Л. за ч. 1 ст. 296 КК України до року обмеження волі. Вирок щодо А. було скасовано, оскільки згідно з ч. 3 ст. 61 КК України до неповнолітніх обмеження волі не застосовується[435].
Іншим вироком засуджено неповнолітніх С. і З. за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК — до позбавлення волі відповідно на 12 і 10 років з конфіскацією майна. Але засудженим С. і З. на день постановлення вироку виповнилося лише по 16 років, тому суд не мав права застосовувати до них додаткову міру покарання — конфіскацію майна[436].
Призначаючи покарання неповнолітнім у вигляді штрафу, суди, незважаючи на певні застереження, що містяться в ст. 99 КК України, не завжди з’ясовують, який їх майновий стан: чи мають вони самостійний дохід або власні кошти, майно. Так, за статистичними даними, які опубліковані в офіційних виданнях, за період з 1 вересня 2001 року до 1 вересня 2002 року в Хмельницькій області до 11 неповнолітніх місцеві суди застосовували таку міру покарання, як штраф. При цьому суди не враховували, що засуджені неповнолітні ніде не працюють і не мають власних коштів і майна, на які може бути звернено стягнення, у зв’язку з чим вироки не було виконано[437].
431
Див.: Топольскова І.О. Поняття та суспільна небезпека втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність //Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. — 2003. — №. 2. — С. 158; Расулов А.А. Уголовно-правовая борьба с вовлечением несовершеннолетних в преступную деятельность: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. — Ташкент, 1980. — С. 4; Быргеу М.М. Предупреждение вовлечения несовершеннолетних в преступное или иное антиобщественное поведение: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. — К., 1996. — С. 3, 13.
432
Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 13.
433
Як визначає М.А. Скрябін, неповноліття охоплює відносно тривалий період розвитку особи. Воно містить декілька етапів: підлітковість та юність. З цими етапами пов’язані два вікові рубежі, починаючи з яких особа підлягає кримінальній відповідальності (14 і 16 років). Кожний з цих етапів — якісно особливий період розвитку, що характеризуються численністю змін, які складають у сукупності своєрідність структури особи неповнолітнього та визначають розвиток не тільки об'єктивної, але й суб’єктивної готовності неповнолітнього засвоювати вимоги до поведінки в суспільстві дорослих. (Див.: Скрябин М.А. Общие начала назначения наказания и их применение к несовершеннолетним. — Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1988. — С. 67.)
434
Так, за даними статистики, у 2002 році понад 40 % засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів перебували поза контролем з боку суспільства, оскільки ніде не навчались і не працювали. За цей період їх кількість зросла на 4,2 %. Непоодинокими є випадки, коли тільки в судовому засіданні з’ясовується, що 14-річна дитина не ходить до школи й не вміє ні читати, ні писати.
435
Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 28–29.
437
Див.: Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність //Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 4 (38). — С. 29.