Аналізуючи особливості призначення покарання обмежено осудним особам, необхідно також зазначити, що стан обмеженої осудності винного може бути також викликаний вживанням спиртних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Проте, виходячи з вимог ст. ст. 21 і 67 КК України, є необґрунтованим пом’якшення покарання цим особам. У таких випадках до особи, яка страждає на алкоголізм, наркоманію або токсикоманію, може бути застосовано судом примусове лікування.
Зважаючи на сказане, необхідно сформулювати такі правила призначення покарання при визнанні судом особи обмежено осудною: 1) суд повинен обов’язково оцінювати вплив психічного розладу або розумової відсталості на ступінь усвідомлення винним фактичного характеру і (або) суспільної небезпечності його дій (бездіяльності) або здатність керувати ними; 2) визначаючи міру покарання винному, суд повинен з’ясувати, чи здатна ця особа усвідомлювати призначене йому покарання.
Водночас стан обмеженої осудності не повинен служити підставою для пом’якшення покарання, якщо:
1) він істотно не впливав на процес здійснення суспільно небезпечного діяння; 2) якщо він став результатом аморальної поведінки винного, викликаної вживанням алкоголю, наркотичних або інших одурманюючих засобів; 3) якщо сам винний викликав хворобливий психічний розлад з наміром вчинити злочин.
Беручи до уваги поширеність у судовій практиці помилок при призначенні покарання обмежено осудним, що вчинили злочин, доцільно законодавчо закріпити правила призначення покарання для вказаної категорії осіб. Ці правила, на нашу думку, необхідно сформулювати в такій редакції:
1. При призначенні покарання особі, визнаній обмежено осудною, крім обставин, передбачених у ст. ст. 65–67 КК цього кодексу, необхідно обов’язково оцінювати вплив психічного розладу або розумової відсталості на ступінь усвідомлення винним фактичного характеру і (або) суспільної небезпечності його дій (бездіяльності) або можливість керування ними і здатність винного усвідомлювати призначене йому покарання.
2. При визнанні особи обмежено осудною призначене покарання повинно бути пом’якшено, за винятком випадків, коли: 1) стан обмеженої осудності істотно не впливав на процес здійснення суспільно небезпечного діяння; 2) якщо цей стан виявився результатом аморальної поведінки винного, викликаної вживанням алкоголю, наркотичних або інших одурманюючих засобів; 3) якщо сам винний викликав психічний розлад з наміром вчинити злочин.
Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що, незважаючи на прийняття у 2001 році нового КК України, аналіз судової практики свідчить про значну кількість помилок, що допускаються судами при застосуванні спеціальних правил призначення покарання. Аналіз практики призначення покарання дозволяє виявити ряд недоліків, які вимагають свого вирішення, а також активізувати практичне роз’яснення деяких найбільш актуальних питань у постановах Пленуму Верховного Суду України. Як уявляється, це певною мірою сприятиме більш ефективному призначенню покарання і попередженню судових помилок при застосуванні спеціальних правил призначення покарання.
Післямова
Призначення покарання є завершальним етапом судової діяльності з розгляду та вирішення кримінальної справи. Правильне здійснення цієї діяльності є Гарантом забезпечення основних прав і свобод особи. Саме тому дослідження проблем призначення покарання є особливо актуальним.
Основні висновки проведеного наукового аналізу можна визначити таким чином.
1. Інститут призначення покарання ґрунтується на принципах призначення покарання, які відбивають основні, загальнообов’язкові положення цього інституту на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства та науки кримінального права.
2. Систему принципів призначення покарання складають: 1) загальні та галузеві принципи, що мають специфічний прояв у принципах призначення покарання: законність, справедливість, гуманізм; 2) спеціальні принципи інституту призначення покарання: індивідуалізація покарання й економія заходів кримінально-правового примусу.