Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України змінила вирок, мотивуючи це тим, що відповідно до ч. 3 ст. 53 КК штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК, за якою призначається покарання. Оскільки в ч. 3 ст. 185 КК штраф як додаткове покарання не передбачений, суд не мав права його призначати[45].
Принцип законності при призначенні покарання виявляється в тому, що:
1) відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України покаранню підлягає особа, винна у вчиненні злочину;
2) згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і їй не може бути призначене кримінальне покарання, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Підставою призначення покарання є вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кримінальним кодексом (ч. 1 ст. 2 КК України);
3) система і види покарань, які можуть бути призначені судом, визначені в законі вичерпним чином (ст. 51 КК). Таким чином відображено принцип "Немає покарання без вказівки на те в законі";
4) кожне покарання призначається лише за правилами й у межах, визначених у законі. Це перш за все означає, що покарання призначається з урахуванням загальних і спеціальних засад призначення покарання. При цьому законодавець підкреслює, що за один злочин може бути призначено тільки одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. А до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках і в порядку, передбаченому Кримінальним кодексом.
Принцип справедливості знаходить безпосередній вияв у визнанні суті покарання як заходу примусу, у проголошенні кари як однієї зі складових мети покарання, у визначенні виду і розмірів покарання залежно від тяжкості злочину, стадій вчинення злочину, рецидиву та ін.
Цей принцип нерозривне пов’язаний з інститутом призначення покарання. "Саме тут найчастіше оперують терміном "справедливість” (справедливий вирок, справедливе покарання, справедлива відплата тощо). Саме в цій сфері принцип справедливості виявляє себе з найбільшою наочністю і переконливістю"[46]. На необхідність дотримання цього принципу при призначенні покарання неодноразово вказувалося в керівних постановах Пленуму Верховного Суду України[47].
Зміст принципу справедливості для інституту призначення покарання є багатоаспектним[48]. Справедливість — це категорія морально-етична, тому значення цього принципу виявляється в необхідності призначеного покарання відповідати загальнолюдським цінностям і моральним основам суспільства. Саме тому недотримання цього принципу при призначенні покарання завжди викликає відчуття незадоволення та зумовлює відміну або скасування вироків. Ще І. Кант писав: "Ніщо не обурює нас більше, ніж несправедливість: усі інші зла, які доводиться нам терпіти, ніщо в порівнянні з нею"[49].
При призначенні покарання принцип справедливості проявляється таким чином: у ч. 3 ст. 66 і ч. 4 ст. 67 КК України, де визначено, що якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує (обтяжує) покарання, передбачена відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує (обтяжує).
Зміст галузевого принципу гуманізму при призначенні покарання виявляється, як справедливо зазначається в юридичній літературі, у "ставленні до людської особистості як до об’єкта не тільки кримінально-правового впливу, але й кримінально-правової охорони"[50]. Безперечно, в умовах правової держави першорядним завданням є охорона прав і свобод людини, реалізація її потреб та інтересів. У зв’язку з цим здійснюється захист цих інтересів кримінально-правовими засобами (ч. 1 ст. 1 КК України). Однак у правовій державі, де людина є найвищою цінністю, передбачається гуманне ставлення і до осіб, які вчинили злочин, оскільки "гуманне ставлення до людини повинно бути закладене на всіх щаблях діяльності держави, в першу чергу там, де йдеться про обмеження певних прав, свобод людини"[51]. Таким чином, гуманізм виявляється у двох напрямках: охороняючи особистість і права потерпілих, інтереси суспільства, суд водночас повинен виявляти гуманність і щодо злочинця, який порушив зазначені інтереси. На ці аспекти принципу гуманізму в кримінальному праві неодноразово звертали свою увагу вчені-криміналісти[52].
45
Див.: Рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 1 (41). — С. 28.
46
Див.: Коробеев А.И. Соотношение принципов уголовно-правовой политики и принципов уголовного поава // Правовая политика и правовая жизнь. — 2001. — № 3. — С. 85.
47
Див.: Пленум Верховного Суду України № 22 від 22 грудня 1995 року зі змінами "Про практику призначення судами кримінальних покарань” та інші.
48
Див. напр.: Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное деяние // Государство и право. — 1997. — № 2. — С. 100.
50
Див.: Загородников Н.И. Сахаров А.В. Демократизация советского общества и проблемы науки уголовного права // Советское государство и право. — 1991. — № 12. — С. 50.
51
Кінаш Я. Трансформація відповідальності у праві — реалізація принципу справедливості при застосуванні мір державного примусу // Право України. — 2004. — N 3. — С. 103.
52
Див.: Российское уголовное право: В 2-х томах. — Т. 1. Общая часть /Под ред. А.И. Рарога. — М.: Профобразование, 2001. — С. 18–19; Гацелюк В.А. Реализация принципов уголовного права Украины: проблемы и перспективы. — Луганск: РИО ЛАВД, 2003. — С. 152 та інші.