Літтл помовчав, проводжаючи очима лісок з правого боку машини.
Тессі нічого не розповіла йому про план Люстіга щодо Уранії — то була таємниця, про яку ніхто не повинен знати. Розлучаючись з професором, вона тільки гаряче потиснула йому руку, поцілувала в чоло.
— Спасибі! Вдруге кажу вам: ви — справжня людина!
Зник неспокій, розвіялись рештки сумніву. Коли вже й Ейр Літтл, інтелігент, який ще зовсім недавно являв собою взірець аполітичності, став на шлях боротьби, то Тессі Торн соромно сидіти слимаком у тихенькому болотці.
Вона не чекала, доки батько та Кольрідж зважаться на неприємну для них розмову, і розпочала її того вечора сама. Це було зроблено дипломатично й тонко: разом з старенькою покоївкою Тессі приготувала урочистий обід, виставила на стіл шеренгу пляшок і запросила з лабораторії батька та Кольріджа.
Вони обидва зупинились на порозі. Мовчки перезирнулись.
— От бач, старий! — ляснув себе по лобі Кольрідж. — Ми так заклопоталися, що й досі не відзначили повернення Тессі з Космосу. Дитині самій доводиться нагадувати нам про це.
— Татусю Кольрідж, як вам не соромно говорити неправду? — засміялася Тессі. — Ви ж знаєте, з якого приводу сьогоднішнє свято! Сідайте, прошу! — вона налила всім вина, підняла келих. — Сім'я в повному складі! Тож вип'ємо за золоту статую академіка Торна і за віковічну подяку Монії професорові Кольріджу! Я пишаюсь вами, я горда, що ви зробили таке відкриття! Тепер тільки давайте подбаємо, щоб воно не пішло на шкоду людям.
Батько й Кольрідж сиділи пригнічені й мовчазні.
— Фредді мені сказав, — вирішила збрехати дівчина, — якою ціною був куплений рейс отих сімдесяти п'яти ракет… Прикро, але що вдієш: борги треба сплачувати… Доведеться їхати в Уранію. До того ж просто цікаво подивитися, що воно за Уранія. Отже, поїдемо?
Зітхнув полегшено, витер лисину батько. Сумно й здивовано глянув Кольрідж.
— У мене є тільки одне прохання, тату: поїдемо вчотирьох — ти, татусь Кольрідж, я… і один хороший хлопець, на ім'я Люстіг… Пам'ятаєш, я тобі розповідала? Той, що допоміг мені в Сан-Клеї…
— А як же весілля? — розгублено запитав Торн. Він був такий збентежений несподіваним поворотом справи, що вхопився за першу думку, яка промайнула в голові. — Сьогодні приїздив генерал Крайн…
— Весілля не буде, таточку! — засміялася Тессі. — Власне, зараз не буде. А коли буде, то не з Фредді. Я не хочу пов'язувати своє життя з майбутнім убивцею!
Вона глянула на Кольріджа. Той сидів нерухомо, задумливо дивлячись у просторінь, і тільки ледве помітно кивнув головою, наче у відповідь на свої думки.
Наступного дня надійшло офіційне запрошення від містера Кейз-Ола взяти участь в екскурсії до Уранії на турбоатомному підводному лайнері «Монія».
Торн поговорив по телефону з камердинером Кейз-Ола, і до списку запрошених був доданий особистий секретар академіка Торна — «інженер» Люстіг.
Справа йшла до розв'язки.
Наймудріші незадоволені
Турбоатомний підводний експрес «Монія» наближався до острова Свята.
Це було пізньої ночі, коли всі екскурсанти — двісті наймудріших і майже стільки ж звичайних смертних — хропли в своїх каютах.
Не спали тільки троє в рубці керування: мовчазний довготелесий капітан, трильйонер та його камердинер Псойс.
Так, Кейз-Ол змушений користатись послугами немічного старика, бо вірить тільки йому. Він міг би мати скільки завгодно найсильніших охоронців, але зброя часто служить не тільки для захисту, а й для нападу.
Люди… Кейз-Ол не може обійтися без них. Вони зробили його могутнім і поставили над собою. Він знає це і водночас ненавидить усіх, вбачаючи в кожному потенційного узурпатора і вбивцю.
З яким задоволенням він замінить усю обслугу автоматами, здатними виконувати будь-який наказ не міркуючи. Замість оцього похмурого чоловіка в командирському кріслі — буде прилад з круглими очима-фотоелементами. Замість мускулястих рук, які можуть несподівано метнутися праворуч і схопити містера Кейз-Ола за горло, пристрій матиме пружні металеві сяжки, що боятимуться навіть торкнутися хазяїна. Серцем автомата стане ядерний реактор, а його електронний мозок не знатиме поривань, любові, ненависті.
Так думає Кейз-Ол, сидячи біля пульта керування підводного лайнера. Його думки чудово розуміє інженер Айт.
Один натиск на гашетку — і вирветься з пістолета куля, яка поставить виразну крапку в кінці біографії трильйонера… То, може, так і зробити? Прикінчити і, доки ще не пізно, пустити на дно підводний човен з усіма наймудрішими?