На гостей уже чекали накриті столи посеред чудового саду біля тихого озерця. В саду щебетали й пурхали барвисті пташки, дзюркотіли струмочки; по синьому небу повзли білі хмарки. І все-таки чогось тут не вистачало.
Бракувало людей. Крім камердинера містера Кейз-Ола, не було навіть служників — усе виконували автоматичні пристрої. І оце безлюддя пригнічувало мільйонерів.
Усі вони, як і Кейз-Ол, зневажали народ і боялись його. Але коли б зараз на вулицях цього міста, десь за надійною огорожею, вирував натовп, кожен мільйонер почував би себе краще.
Тільки ні, мертво, безлюдно в Уранії. Місто було схоже на театр, де після вистави забули вимкнути світло й радіо. І оця неприродність призводила до того, що навіть цілком реальні речі довкола здавалися кожному чимсь штучним і ефемерним.
Хто не знає, що над блакиттю «неба» Уранії нависла маса землі та води, яка може в першу-ліпшу мить вийти з рівноваги, натиснути на стальні підпори і розчавити місто? Розрахунки розрахунками, але проти могутніх катаклізмів, що призводять до руйнування й виникнення цілих континентів, не встоять жалюгідні утвори людських рук.
Чи ж варто рискувати життям? Чи варто, йдучи вслід за Кейз-Олом, кидати виклик усьому людству?
Комунізм лякав наймудріших, бо загрожував перетворити їх, могутніх, на пересічних, звичайних. Але ж цей страх був у майбутньому. Коли не зачіпати СКД, можна ще жити десятки років. Війна — великий риск. Добре, коли пощастить перемогти Союз Комуністичних Держав. А якщо трапиться навпаки? Тоді довічне ув'язнення в оцьому підземному місті?
Такі думки перебігали в головах мільйонерів під час банкету. І, звісно, наймудрішим було не до жартів. Спроби Кейз-Ола розворушити компанію не мали успіху, і він оголосив, що залишає гостей, бо його наречена погано почуває себе.
Відсутність Кейз-Ола не додала бадьорості екскурсантам. Навпаки, якщо раніше дехто з підлабузників намагався хоч сяк-так інсценувати веселість, то тепер запала просто-таки похоронна мовчанка.
Сидячи перед екраном телевізора, Кейз-Ол уважно спостерігав цей сумний банкет. Трильйонер був надто розумний і досвідчений, щоб поставитися легковажно до такого настрою наймудріших.
— Мерзотники!.. — прошепотів він, не стримавши роздратування.
— Заспокойтеся, любий… — тихо сказала Мей. — А як, по-вашому, повинні реагувати барани, яких женуть до різниці?
— Барани?.. Ні, моя люба, це хижаки та ще й з гострими іклами, але їм не вистачає хоробрості… — він вимкнув телевізор, підвівся. — Ну, що ж, Мей, їдьмо!
Через кілька хвилин темним тунелем уже мчав електропоїзд, у якому було тільки троє пасажирів. Куди вони їхали? Що замислив трильйонер? Айт цього не знав. Доводилося чекати. В усякому разі, виїхати звідси і лишити наймудріших Кейз-Ол не міг.
Електропоїзд заїхав до порту, зупинився на пристані.
— Лишайтесь тут, моя люба! — сказав Кейз-Ол і швидко попрямував до головного трапа «Монії». Незабаром за кормою лайнера завирувала вода. «Монія» повільно рушила вперед, м'яко торкнулася причалу. В її носовій частині розчинилися широкі ворота. Звідти почала виповзати якась потвора, схожа на велетенську сколопендру. Її лускатий панцир вібрував і виблискував. Потвора обмацувала простір перед собою довгими пружними сяжками і одкидала геть усе, що траплялося на шляху.
— Непогано!.. — промимрив Айт.
Він збагнув, що Кейз-Ол хоче вдарити по своїх нестійких спільниках новим козирем, продемонструвати не бачену досі машину знищення.
Потвора підповзала все ближче. Айт, інсценуючи переляк, повільно одступав. А Мей пішла вперед.
— Ну? — глузливо запитала дівчина, коли металеві сяжки майже торкнулись її ніг.
Потвора ніби цього й чекала. Вона схилила «голову» в незграбному поклоні і завмерла.
— Чудово!.. — Кейз-Ол легко зіскочив на землю з відкритої кабінки на «спині» потвори і став проти Мей. — Машина вклоняється вам, хоробра Царице краси! Це не якийсь жалюгідний автомат. Вона все розуміє! І скоряється кожному слову володаря! Сідайте, моя люба!
«Машина розуміє!» — глузливо подумав Айт. Коли б ти, дурню, знав бодай десяту частину того, що знає з кібернетики інженер Айт, то збагнув би, що ця машина скорятиметься не тільки тобі! Вона стане з твого служника твоїм найстрашнішим ворогом і зробить те, чого не зумів зробити бідолашний «Ем»!
Айт зустрівся поглядом з Мей. В її очах теж не було ні подиву, ні захоплення. Тільки промайнули жваві смішинки — так, ніби й вона прекрасно знала можливості цієї електронно-обчислювальної злагоди і всю глибінь самоошукання Кейз-Ола.