Мабуть, і Кейз-Олу впала в око власна схожість з круком. Він криво посміхнувся, підвів догори ліву брову.
— Старий, мудрий круче, не пишайся з того, що прожив довго. Я житиму довше за тебе. А коли вмиратиму — всіх потягну за собою… Людство, мудрий круче, дійшло до межі. Далі йому існувати не варто.
Схрестивши руки на грудях, Кейз-Ол поглянув на північ, туди, де за Бурхливим океаном залягла Континентальна півкуля, — і на його обличчі з'явився вираз безмежної зловтіхи.
В ці останні хвилини мирного існування людства Кейз-Ол скинув маску миротворця. Зникло бажання похизуватись перед сучасниками та історією, лишилась тільки найгостріша ненависть до Союзу Комуністичних Держав і несамовите бажання жити якнайдовше, володарювати, відчувати себе безмежно могутнім.
Він рискував, кидаючи виклик усьому людству. Якщо вірити фахівцям, зараз на виграш у війні з СКД є шістдесят шансів зі ста. Через рік можливості зрівняються. А ще через рік Монія почне відставати.
Кейз-Ол рискував, бо досвід другої всепірейської війни показав, що комуністи здатні мобілізувати такі резерви, про які ніхто навіть гадки не має. І все-таки це був тільки риск, а не самогубство.
Кейз-Ол ще раз обвів поглядом небокрай, дістав з кишені невелику плескату коробочку і, обертаючи гранчасті важільки, встановив у вічках цифри 24.75 — час початку атаки. Натиснув на кнопку в ніші пристрою.
В коробочці щось задзижчало, спалахнула спочатку зелена лампочка, потім жовта, а слідом за нею — червона. Це означало, що вже ввімкнулись три незалежні одна від одної системи трьох електричних мозків потаємних радіорелейних ліній, по трьох каналах зв'язку до кожної з стартових злагод передано потрібні сигнали, які ввімкнули годинникові механізми.
Отак прозово й просто починалась третя всепірейська війна.
Ось-ось зірвуться в небо балістичні ракети. Їх не зупиниш і не затримаєш: містер Кейз-Ол, боячись навіть власного вагання, наказав спроектувати пристрої вмикання так, що подати сигнал затримки не можна.
Все продумано. І все ж Кейз-Ол переніс момент атаки на СКД на двадцять п'ять хвилин раніше, ніж визначалося за планом «Блискавка». Просто на той випадок, коли Псойс зазирнув до заповітної теки та комусь ляпнув зайве.
— Старий дурний пес! — Кейз-Ол поморщився, згадавши свого зрадливого служника. Вчинок Псойса, так само як і його дивне омолодження, не вміщались у рамки звичайного логічного аналізу, викликали занепокоєння. Мей пояснила дуже просто: Псойс, ненавидячи свою колишню коханку, любив сина і вирішив помститися за нього… Що ж, може, вона й має рацію.
Кейз-Ол знову скривився: наречена з наближенням дня весілля ставала наполегливішою, намагалася встрявати до кожної справи. І хоч її втручання завжди були слушні, вони починали дратувати. Ну, що це за дурна примха: Мей категорично заявила, що хоче ввімкнути стартові ракетні злагоди власноручно.
— Ну, гаразд, моя люба, ти матимеш втіху!.. — Кейз-Ол посміхнувся і покрутив у руках абсолютно безпечний і бездіяльний віднині апарат керування. — Поставимо на двадцять п'ять нуль-нуль…
Він сховав коробочку до кишені, підійшов до сколопендри і вже хотів залізти в кабіну, потім передумав і вийшов з машини.
— Увага!
Сколопендра повернулася до Кейз-Ола.
— Прямуй до Уранії, знайди міс Мей і скажи: «Містер Кейз-Ол запрошує місіс Кейз виконати її бажання!» Привезеш міс Мей сюди. Ти зрозуміла?
— Скоряюсь, мій володарю! — пролунало з гучномовців у голові потвори.
— Всі двері замкнеш за собою.
— Скоряюсь, мій володарю!
— Виконуй!
З неголосним гурчанням сколопендра позадкувала в тунель і одразу ж зникла за щитом, який закрив вихід на острів. Кейз-Олу на мить стало моторошно: він подав команду неточно: слід було б сказати: «Замкнеш за собою двері, коли повертатимешся сюди». Але це, зрештою, нічого. Машина завжди лишається машиною, вона не зрадить.
Трильйонер зробив кілька кроків уперед, зупинився біля велетенської базальтової фігури. Коло́с дивився кудись просто перед собою. Його ніздрювате, посічене вітрами обличчя посміхалося скептично, і весь він був такий далекий від сучасності, такий байдужий до навколишнього, що на Кейз-Ола знову наповзла хвиля роздратування й неспокою. Зовсім недоречно пригадалися катакомби рапанурів, які мали правити за надійний захисток обранцям, а перетворились на могильний склеп. На мить блиснула думка про те, що ось він, наймогутніший у світі, зараз один-однісінький на острові, і наймізерніша куля, ба навіть камінь, пущений сильною рукою, можуть урвати йому життя…