Айт збуджений і схвильований, він відчуває себе бадьорим і сильним. Рука мимоволі тягнеться до буйної короткої чуприни. Груди дихають вільно, м'язи сповнені енергії. Молодість повертається.
— Виконано! — коротко доповідає Айт головному радіотехнікові.
— Гаразд!
У великому залі Центрального вузла зв'язку Містечка науки над планом Уранії схилились Рой, Люстіг і ще кілька членів повстанського комітету. Вони про щось неголосно радяться.
Трохи осторонь, на канапі, обхопивши руками кулясту лису голову, сидить похнюплений академік Торн. Його очі втоплені в кахляну підлогу.
В протилежному кутку, неквапно пахкаючи димом сигарети, стоїть професор Кольрідж. Він перебігає поглядом по шерензі екранів на пульті керування апаратної.
І офіційні, і потаємні лінії зв'язку — в руках повстанців. На центральному екрані — красивий і пишний, повний блиску Зал Рожевих Мрій. Один по одному заходять до нього наймудріші з своїми дружинами — одягнені святково, але занепокоєні й кислі на вигляд.
На сусідньому екранчику — єпископ Соттау надіває золоті шати, готуючись до урочистої церемонії. Видно, що йому щось не подобається: він гримає на служника. Але голосу його не чути, бо гучномовці телеприймачів — вимкнено.
А ось король хімії, Хейл-Уф, нервово походжає з кутка в куток свого кабінету. Він не збирається на весілля. Король занадто багато знає, щоб веселитись.
П'ятий, шостий, сьомий екрани… Потаємні телепередавачі, встановлені в найнесподіваніших місцях, зраджують тих, на кого скеровані, розкривають найсокровенніше в житті підземного міста, вивертають назовні взаємини між людьми.
Професор Кольрідж перебігає поглядом по екранчиках, і його серце сповнюється урочистою піднесеністю: ні, зусилля не підуть намарне; повстанський комітет в Уранії передбачливо захопив лінії зв'язку й енергоцентри, видобув плани й схеми підземного міста, підкорив сколопендр.
Старий нишком поглянув на годинника і перевів погляд на інженера Роя. Чи не час починати?
П'ятнадцять хвилин тому Кольрідж був свідком мовчазного, тривожного прощання. На одному з екранів раптом спалахнуло зображення Цариці краси в її спальні. Дівчина стояла в позі людини, яка щось забула і ніяк не може пригадати, що саме. Раптом вона здригнулась — хтось, мабуть, покликав її, в очах дівчини промайнула безпорадність, навіть жах.
Може, Мей знала, де розташовано об'єктив потаємного телепередавача, а може, це сталося зовсім випадково, тільки дивилася вона саме сюди, на екран. Здавалось, дівчина шукає підтримки; їй, певно, було б легше, якби в цю мить хтось близький промовив бодай слово.
Інженер Рой кинувся до екрана телеприймача, клацнув тумблером.
Роз'єднані стальними стінами та гранітним масивом, брат і сестра мовчки дивились одне на одного. А потім Рой тихо прошепотів:
— Щасти тобі!.. — і відразу ж зображення Мей розпливлося, зникло. Тільки значно пізніше на одному з екранчиків промайнула сколопендра з Мей і Тессі Торн.
Ніхто навіть не догадувався про трагедію, яка відбулася на поверхні острова Свята: Кейз-Ол передбачливо вимкнув там телепередавачі, а прокласти нові потаємні лінії не вдалося за браком часу. Отже, треба чекати. Чекати на той сигнал, який має подати Мей.
А сигналу все нема й нема… Рой мовчки пильно стежить за секундною стрілкою годинника.
Ось і збігли всі терміни. Інженер підвівся, постояв нерухомо, потім обвів очима бойових друзів.
— Ну, почнемо!
Лунають сухі, чіткі накази. Металеві потвори, скоряючись слову, зриваються з місця, мчать вперед довгим тунелем до центру Уранії.
— Айт і Люстіг, прошу! — Інженер Рой додає стурбовано: — Пам'ятайте, що знешкодити пощастило тільки третину балістичних ракет. Решта ще діють. Пильнуйте Кейз-Ола. Злочинця візьмете на борт ракети! Стартуйте рівно о двадцять п'ятій годині просто в стратосферу. А тоді надішлете радіограму на Зорю Надії.
— Гаразд! — киває головою Люстіг.
Ні він, ні Айт не мають навичок астронавігатора, але нічого не вдієш. Добре вже хоч те, що вдалося заздалегідь прокласти шлях до однієї з пасажирських ракет стартової злагоди на острові та вимкнути всі автомати протиповітряного захисту Уранії.
— Щасти вам, друзі! — Айт і Люстіг потиснули руки тим, що лишались, і попрямували до сколопендри. Ніхто з них не знав, що Кейз-Ол змінив час атаки і вже натиснув на кнопку.
Ось і затихло все в Містечку науки. Ні душі в тунелях: усіх небажаних замкнено в котеджах і лабораторіях, лінії сигналізації та зв'язку перетнуто, автомати захисту вимкнено. Наймудріші та їхні посіпаки навіть не підозрівають, що в Монії повстання. Але й повстанці не подозрювали про лихо, яке вже насувалося на планету.