Кейз-Ол недарма погрожував потягти за собою в домовину все людство. Для нього нестерпною була сама думка, що, коли йому доведеться загинути, після його смерті хтось сміятиметься, веселитиметься, бенкетуватиме. Хай загинуть усі! А разом з усіма і острів порятунку — Уранія.
Ні, він ще не збирався помирати, але припускав можливість замаху чи нещасливого випадку, тому вжив заходів, щоб здійснити свій диявольський задум за всяку ціну. Коли Кейз-Ол натиснув на кнопку, ввімкнулися не тільки радіорелейні лінії стартових злагод. Водночас клацнули й реле годинникових механізмів атомних фугасів, закладених під сховищами ядерного пального. Це була просто осторога. Досить Кейз-Олу промовити перед яким завгодно телевізофоном потрібну команду, і механізми вимкнуться, вибух не станеться. Якщо містер забуде це зробити, за півгодини до вибуху пролунає тривожна сирена. Коли ж і після цього не буде подана потрібна команда, тоді…
Ніхто не знав про цю найбільшу таємницю Уранії, крім Стун-Айя. Може, саме вона і коштувала йому життя.
Тільки-но пролунав сигнал бойової тривоги, від Зорі Надії беззвучно відчалив ракетоплан і, тягнучи за собою довгі полум'яні хвости, помчав униз, до планети.
В кабіні літака — Рум, бортмеханік та підстаркуватий лікар. Обличчя в усіх стурбовані, очі прикуті до годинника.
За прозорим ковпаком кабіни, просто перед астронавтами, видніється величезний диск на фоні чорного, поцяткованого зірками неба. Звідси Пірейя видається спокійною і мрійною. По ній пливуть пасма білих і сірих хмар, а під ними синьою криничкою виблискує Бурхливий океан. Десь там, посеред нього, загубилася плямка — острів Свята. Ракетоплан поспішає саме туди.
Кілька мільйонів миль налітав Рум у безповітряному просторі за два останні роки. Всякі доводилось виконувати йому завдання. Як пілот-випробувач, він майже щодня рискував життям. І все-таки ніколи так не хвилювався, як нині.
Чверть години тому зв'язківці штучного супутника СКД перехопили таке повідомлення, що в усіх аж морозом сипонуло по спинах. Вже не шифром, а відкритим текстом кільканадцять радіостанцій Монії попереджали все людство про смертельну небезпеку, яка нависла над ним.
На Зорі Надії, власне, це повідомлення не було новиною: вже кілька днів штучний супутник перебував у стані бойової готовності, і все ж до останнього моменту ще жевріло сподівання, що лиха пощастить уникнути.
А потім радисти перехопили ще одну передачу, адресовану командирові Зорі Надії.
Уранія в руках повстанського комітету… Кейз-Ол арештований… Ракета, на якій мали його вивезти, не може стартувати, бо її електронний мозок пошкоджено. Повстанський комітет просить командира Зорі Надії негайно надіслати ракетоплан по злочинця Кейз-Ола.
Передача повторювалась і повторювалась — мабуть, повстанці вже втратили надію одержати відповідь.
Троє в рубці керування штучного супутника довго сиділи не рухаючись. Потім сивоголовий академік сказав:
— Рум, вирушайте!
Збігло лише кілька хвилин. Руму завжди здавалось: пілот ракетоплана під час польоту зливається з машиною. Гострий розум та міцна воля доповнюються невичерпною потужністю двигунів. Зараз це відчуття загострилось до краю: машина аж вібрує, рветься вперед, а прискорити свій рух уже не може.
Керований Румом ракетоплан не встиг ще подолати й половини відстані до планети, як радіолокатори Зорі Надії зафіксували біля північного узбережжя Монії першу групу балістичних ракет, що мчали в напрямку Союзу Комуністичних Держав. Одночасно з цим пост спостереження доповів, що розпочала атаку й Зоря Кейз-Ола: одна частина ракет прямує до Зорі Надії, а друга — знижується на Пірейю.
Куди скерувати антиречовинні ракети-перехоплювачі? Як найдоцільніше і найефективніше контратакувати штучний супутник ворога? Ні один з найвидатніших полководців усіх епох Пірейї не зміг би розв'язати цього питання. Просто не вистачило б часу на обміркування, не вдалося б врахувати безліч обставин. Але те, що вже виходило за межі можливості людини, дуже легко протягом кількох десятків секунд зробив Головний кібернетичний центр СКД — велетенська електронно-обчислювальна споруда, надійно схована в стальних бункерах глибоко під землею.
Численними радіорелейними лініями помчали групи радіосигналів. І за цими сигналами вмикались сирени атомної тривоги, зупинялись заводи й машини, відчинялися двері бомбосховищ. За цими сигналами зривалися зі стартових злагод балістичні ракети і мчали назустріч рухомим цілям.