Выбрать главу

Пухнаста кішечка лестилася, мурчала, ніжно-ніжно ворушила своєю м'якісінькою лапкою… А в Айта у вухах звучало майже з такими самісінькими інтонаціями: «Айт, ну, любий, я хочу морозива, я не хочу сваритись… ну, поцілуй мене!»

— Продовжуйте, пане мій радник! — сухо сказав Кейз-Ол і ледве помітно хитнув головою до Айта. Айт зрозумів: коханка перемогла, трильйонер визнав свою поразку. Треба принести для цієї мерзотниці обід.

Тихо, нечутно вислизнув Айт з зали. О, Мей, виявляється, була передбачливою і знала, чим скінчиться справа: гарненька покоївка вже чекала під дверима з запломбованою скринькою в руках. І це розлютило Айта до краю. Підла! Вона розраховує наперед кожен свій крок! Вона використовує свою непоборну красу як відмичку до всіх дверей…

Буря вирувала в його душі, але на обличчі не ворухнулася жодна зморшка. Тримайся, друже Айт, тримайся! Твоє ще попереду!

Він повернувся до зали, коли трохи заспокоївся. Найважча хвилина випробувань лишилася позаду. Тепер його вже не збентежить ні погляд, ні голос Цариці краси.

Уперше в житті Айт дивився на ту, яку колись нестямно любив, очима сторонньої людини, суворого судді.

Неймовірно красива! Але в чому полягає принада цієї жінки, важко було сказати. Маленька голівка в золотому розмаї пишних кучерів здається вирізьбленою з рожевого мармуру. Біле шумовиння легенької сукні набігає на високі груди, як піна морського прибою. Невловно течуть лінії оголених плечей, поступово переходячи у форми бездоганних рук. Краплинкою ранкової роси виблискує діамант перстенька на мініатюрному пальчику.

Її тіло було прекрасним. Та коли б хтось скопіював його у мармурі — воно б тільки вражало, але не захоплювало. Йому б не вистачало того, що робило Мей справжньою Царицею краси, — натхнення.

Айт дуже добре знав Мей. І тому сама думка про те, що ця жінка зрадлива, мов кішка, хитра, як лисиця, здавалася йому блюзнірською. Блакитні очі були мрійними-мрійними — ну, просто тобі озерця серед лісу, які п'ють, п'ють синяву неба і ніяк не можуть напитись. Темні брівки ні на мить не лишались у спокої: то зійдуться стурбовано — що ото там говорить пан радник? — то вирівняються, здригнуться легенько — адже містер Кейз-Ол все ще гнівається! А рожеві губи то посміхаються розгублено й жалібно до Кейз-Ола, то збираються в зневажливу гримасу до наймудріших.

«Акторка! — з глухою люттю думає Айт. — Неперевершена акторка!.. Яку ж ти роль вирішила зіграти?»

Ні, це не та Мей, що з завзятістю підлітка тягла Айта до Синього водоспаду навпростець, «щоб ближче», а потім, коли вони заблукали, злякалась і принишкла. Не та, що брела, мов п'яна, весняним новорічним лісом і шепотіла: «Люблю! Люблю весну, люблю життя, люблю тебе!» Не та, що стояла на кришталевому п'єдесталі, звабна і недосяжна у своїй незбагненній вищості за брудний натовп. І не та, що з мукою простогнала: «Не можу!.. Не можу!.. Чекай на мене, Айт!»

Коли Мей була сама собою? Ніколи? Завжди? Айт зрозуміти цього не міг. Зараз вона здавалася просто слухняною коханкою містера Кейз-Ола, яка, щоб догодити розгніваному володареві, ладна сидіти тихенько, наче мишка, і вдавати, що її дуже цікавить те, про що торочить пан радник.

«Ні, ні, досить! — благає сам себе Айт. — Так можна збожеволіти!»

Йому вдалося, нарешті, переключити свою увагу. І ті цифри, які досі збігали повз вуха, раптом спалахнули перед очима, струснули все тіло, шпигнули в серце.

— …Дві тисячі атомних і тисяча триста водневих бомб. Вони будуть скинуті на територію Союзу Комуністичних Держав протягом п'яти хвилин. Вся територія СКД внаслідок радіоактивного зараження стане непридатною для існування на кілька років. Додаткове бомбардування бактеріологічними та хімічними ракетами далекої дії докінчить благородну справу винищення комуністичної нечисті…

Айт з жахом глянув на Мей. Він сподівався побачити на її обличчі бодай натяк на відразу, адже її ніколи не приваблювали вбивство і війна.

Але Мей тільки зробила гримаску: які неприємні, страшні речі говорить пан радник, і позіхнула, прикривши долонькою рота.

«Люблю весну… — забриніло у вухах Айта. — Люблю життя…»

Його рука повільно посунулася в кишеню комбінезона, намацала гранчасту ручку пістолета…

Ні, хай пізніше. Зараз треба довідатись, що ж замислив Кейз-Ол.

— …Але слід сподіватися, що і комуністи зможуть відповісти на удар атомним бомбардуванням Монії. Ось саме з цих міркувань і було закладено на острові Свята неприступну фортецю Уранію…

Кейз-Ол міг розпочати війну в першу-ліпшу мить. В нього не було солдатів, але він мав армію інженерів і техніків, армаду міжконтинентальних ракет. Кейз-Ол не був президентом Монії, але і президент, і сенатори конгресу, його найманці, покірно виконають який завгодно наказ трильйонера.

В історії Пірейї був випадок, коли один імператор, помираючи, наказав спалити свою столицю і повбивати дітей. Кейз-Ол замислив ще страшніше: знищити всіх на планеті. Та сам він не хотів помирати. Уранія мала послужити для нього пристанищем.

Цифри й цифри: вартість побудови Уранії, її місткість, дані про запаси харчів та сировини, зведення про енергетичні ресурси.

Містер Кейз-Ол не боявся розкривати ці секрети. Числа сягали таких величин, що жоден з багатіїв, присутніх на нараді, ніколи не мав жалюгідної частки того, що витрачалося Кейз-Олом на Уранію.

Наймудріших ці числа приголомшували. Але недарма кожен з них був неабиякою акулою. Наймудріші з нетерплячкою чекали, куди ж поверне Кейз-Ол. Трильйонер філантропією не відзначався. Коли він пропонує щось, то злупить за це втроє.

Айт бачив, як в очах майже всіх наймудріших дедалі дужче розгоряється вогонь ненависті й жаху. Ці хижаки знали, що Кейз-Ол грається з ними, як сам хоче. Трильйонер рахувався до деякої міри тільки з власником Всемонійського хімічного концерну містером Хейл-Уфом та королем харчової промисловості Плайв-Ау.

— …Ось такі були витрати на побудову Уранії, панове наймудріші, і такі перспективи вона відкриває.

Миршавий радник витер спітніле чоло, випив ковток оуе і крадькома глянув на Кейз-Ола. Той мовчки хитнув головою.

— Виходячи з вищенаведеного, панове наймудріші, містер Кейз-Ол пропонує вам купити акції порятунку на право стати членами Асамблеї недосяжних — найвищого урядового органу Уранії, підзвітного тільки президентові, містерові Кейз-Олу. Кожна акція коштує сто мільйонів дайлерів і дає її власникові право мати одну дитину та один голос в Асамблеї.

Тихо, аж моторошно.

«Ось воно що! — поквапно міркував Айт. — Монархія!.. Монархія Атомної ери, математично точна і невблаганна! Кейз-Ол хоче знищити всіх і врятувати кількасот самців та самиць людської породи, які можуть дати з часом початок новому населенню Пірейї. Адже йому було б нудно самому. Кому потрібні кучугури золота, брили алмазів, найвитонченіші витвори мистецтва, якщо ніхто не милуватиметься ними, не заздритиме їхньому власникові?.. Крім того, він хоче мати справжню ієрархічну драбину, багатоступеневу соціальну споруду, увінчану монархом, на якого всі повинні дивитися знизу вгору… Наймудріші й будуть отими щаблями, що їх топтатиме Кейз-Ол».

Умить збагнули це і наймудріші. Мовчанка тривала лише кілька секунд, а тоді зчинився неймовірний галас.

Ті, чий статок не перевищував ста мільйонів дайлерів, були справді на становищі приречених. Віддати капітал за одну-однісіньку акцію — означало стати майже неімущим, спуститись ледве не до рівня жебрака. Ті ж, що мали мільярди, гарячкували ще більше. Досі, об'єднуючись у тимчасові угруповання, вони могли хоч трохи чинити опір занадто експансивним діям Кейз-Ола. Тепер він вирішив поставити на коліна всіх.

Минула хвилина, друга, третя — галас не вщухав. Забувши про всі правила хорошого тону та про своє високе звання «наймудріших», мільйонери репетували, вимахували руками, схоплювалися з місць і бігали по залу.