— О, Тессі! Жива-здорова? Я так давно не бачив тебе!
Він завжди такий, оцей татусь Кольрідж, — навіть учора для нього вже давно.
Тессі знає, з якою любов'ю ставиться до неї старик. Його жінка й діти загинули під час одного з найжорстокіших і найбезглуздіших повітряних нальотів хрестовиків. Усі найкращі почуття Кольрідж віддав дочці свого друга й керівника.
— Ну, Тессі, вже закохалась?
Це теж обов'язкове запитання. Можна відповідати як завгодно — Кольрідж все одно буде задоволений.
— Закохалась, татусю Кольрідж!
— Гм… і дуже?
— Крихітку-крихітку, татусю Кольрідж!
— Хто ж він?
— Їх аж двоє!
— Отакої… — Кольрідж б'є руками об поли. — Отже, тепер ти забудеш не тільки батька, а й мене?
— Нізащо в світі, татусю Кольрідж!
Така жартівлива розмова може тривати як завгодно довго, тому Торн уриває її з удаваною суворістю:
— Досить, досить! А ну, старий, покажімо нашій дочці, на що ми здатні!
Доки батько з Кольріджем налагоджували апаратуру, Тессі блукала по лабораторії. Все, що вона чула вдома протягом багатьох років, мимохіть відкладалося в її голові. Дівчина пам'ятає майже всі терміни й назви апаратів. Вона знає: там, за товстелезною залізобетонною стіною, у велетенському залі, стоїть злагода, яку називають космотроном. У колосальному кільцевому тунелі, з якого викачано повітря, під впливом магнітного та електричного полів обертаються елементарні часточки матерії. З кожним обертом вони набувають дедалі більшої швидкості і, нарешті, вилітають з такою енергією, що можуть роздробити перше-ліпше атомне ядро. Для роботи космотрона потрібен струм кількох потужних електростанцій, а для охолодження — ціла річка води. І все це для того, щоб створити мікроскопічно малу кількість неіснуючої на планеті речовини.
— Ну, Тессі, готово! Йди сюди.
Всі приготування закінчено. Поперек лабораторії пролягли бетонні та свинцеві цеглини. Вузьку щілину між ними закриває апарат, трохи схожий на електричний холодильник. Поруч стоїть «міс Доллі» — величезна, незграбна машина з клешнями, мов у краба. Коли почне працювати космотрон, в лабораторії порядкуватиме тільки вона, бо випромінювання пристрою для людини смертельне.
Бункер, з якого дослідники керують роботою космотрона, зміг би витримати яке завгодно бомбардування. Його двері мають таку товщину, що Тессі не вистачить рук, щоб зміряти. Але Кольрідж, вправно оперуючи підйомником, пересуває до дверей ще й велетенський бетонний куб.
— Готово!
— Струм! — командує Торн.
Клацнув вимикач. Потьмяніло світло електричних ламп у бункері. Спалахнув екран.
— Пильнуй, Тессі! — голос у Кольріджа хрипкий, схвильований. — Зараз ти побачиш те, чого не бачив, крім нас, ніхто!
Збігло ще кілька секунд. І враз крізь стіни бункера долинув тихий свист. Він голоснішав, підвищуючись в тоні, потім стих. А на екрані спалахнуло неприродне жовто-фіолетове світло. Воно било з щілини між захисними цеглинами, легко пронизувало підставлений апарат, товсту свинцеву плиту, бетонний куб і аж за ним уривалося тупим, пухнастим стовпом.
— Антинейтрони? — пошепки запитала Тессі.
Їй ніхто не відповів. І батько, і Кольрідж клацали перемикачами, не відводячи очей од екрана.
А сніп жовто-фіолетових променів яскравішав, яснішав. Його колір досі лишався незмінним на всьому протязі. Та ось за апаратом, що його Тессі назвала «холодильником», з'явився віночок зеленого сяйва.
— Пильнуй, Тессі!
Затамувавши подих, дивилася дівчина на чудесну гру світла. Віночок виростав, розпадався на окремі пасма. А ті, в свою чергу, розсипались на волохаті довгі нитки. Вже не було жовтого й фіолетового — весь «холодильник» оповило буйне зелене полум'я.
— Досить, Кольрідж!
Клацнув вимикач. Пасмо зникло з космотрона, однак таємничий апарат сяяв, не згасаючи.
До нього неквапно підповзла «міс Доллі», схопила за спеціальний гак, перенесла до кабіни ліфта. Площадка ковзнула вниз. Отвір закрився важкою металевою плитою.
Витираючи піт з обличчя, Кольрідж підвівся, пильними розумними очима глянув на Тессі.
— Ну, як?
— Красиво! — тихо відповіла вона.
— Красиво… Ні, Тессі, це — жахливо!
— Чому?
— Апарат зараз спуститься в глибоку підземну камеру, а тоді відкриється. В нього рине повітря — звичайне повітря…
— Ну, і що?
— Побачиш…
Чекати довелося недовго. Хвилин через три на пульті спалахнула червона лампочка. На екрані знову з'явився оповитий зеленим сяйвом «холодильник». Тепер він стояв посередині невисокого склепистого приміщення.
— Ну, боже поможи! — блідий Торн рвучким рухом натиснув на кнопку. Нестерпно яскраво спалахнув екран. Погас. Хитнулася, завібрувала підлога. Пролунав глухий, розкотистий удар, і все стихло.
— Ось тобі, Тессі, й нова бомба, страшніша за атомну та водневу, — сумно сказав Кольрідж. — Якщо ті бомби використовують тільки десяту частину ядерного пального, а решту розпорошують у просторі, то ця дає коефіцієнт корисної дії сто процентів. Процес у ній триватиме доти, доки існує хоча б один атом антиречовини.
— Ну, навіщо це, Кольрідж? — роздратовано сказав Торн. — Насамперед не бомба, а джерело енергії. А коли й бомба — так чиста.
— Чиста бомба? — Тессі дивилася на батька розгублено. — Я не розумію…
— Ну, бачиш, це бомба, яка після вибуху не отруюватиме атмосферу радіоактивним попелом.
— Але ж вона… вбиватиме?
Торн промовчав. А Кольрідж поклав Тессі руку на плече.
— Вбиватиме, Тессі! Зараз вибухнула така кількість антиречовини, що її не зважиш на жодних терезах. А тепер уяви, що вибухає справжня антиречовинна бомба… Все буде спалено й потрощено на величезній відстані… Ось і запитай свого батька, навіщо він випустив на світ божий ще один засіб знищення, страшнішого за який уже не вигадаєш!
— Досить, Кольрідж! — спалахнув Торн. — Ми можемо серйозно посваритися! Чому ти не заперечував, коли ми разом працювали над першою атомною бомбою?
— Е, друже, то був інший час…
Замовкли. Хмурились. А Тессі прошепотіла, не сподіваючись на відповідь:
— Хіба не все одно, від якої бомби гине людина — від… «чистої» чи від… «брудної»? — і пересмикнула плечима. — Не розумію!
Як сплітаються шляхи
Ніч. Тихо. Поперек широкого ліжка на зібганих подушках, підперши голову кулаками, лежить Тессі Торн. Перед нею — кілька фотографій та розсипаний стос листів.
— Чиста бомба… — шепоче Тессі.
Годину тому звідси пішов Кольрідж. Він приходив, щоб заспокоїти свою названу дочку, але тільки розбурхав її розповіддю про давноминуле.
Ні, недарма Тессі Торн так уникала нагадування про матір. Спогади були надто болючими, давня рана ще не загоїлася.
— Бідна матуся…
Тессі не зводить очей з фотографії молодої красивої жінки в комбінезоні. Вона стоїть біля якогось складного приладу, що виблискує склом і металом.
На зворотному боці фотографії написано енергійним, квапливим почерком: «Любий друже! Пам'ятай нашу лабораторію і мене!»
Тессі знає, кому адресовано цей напис. Ось поруч лежить портрет молодого привабливого чоловіка з сумними виразистими очима. Це вчений-атомник Ріттер Лайн — син професора Лайн-Еу, найближчий друг академіка Торна і колишній наречений матері Тессі.
Ось тут, у цьому стосі листів, уся історія їхнього кохання. Вони полюбили одне одного давно, ще в коледжі. В передостанній рік Доатомної ери відбулися офіційні заручини. Але закохані раптом посварились. Щоб насолити нареченому, Тессина мати неждано-негадано вийшла заміж за безнадійно закоханого в неї вайлуватого Торна. Після весілля схопилася за голову, та було вже пізно.
Мати не любила батька. Самолюбна й горда, вона скорилась долі, яку вибрала сама, та й годі. Всі її почуття лишилися з Ріттером Лайном. У хвилини суму й тоскноти вона писала йому листи… і складала їх до шухляди.
Тессі народилась через шість років після того, як Ріттер Лайн наклав на себе руки. Здавалося, матері слід було б уже й схаменутись. Але навіть поява дочки не вивела її з стану самозаглиблення, холодної байдужості до сім'ї. Скільки Тессі пам'ятає, з нею няньчився лише батько і татусь Кольрідж, а мати з'являлася вряди-годи — спокійна, нестерпно справедлива і далека-далека.