Циклон мав обрушитись на Ріо-Айр. І якщо прогноз не справдився — значить, треба перекреслити все вчення про критичні точки професора Літтла, всі його мрії про можливість керувати погодою.
Коли до кабінету професора зайшла Тессі Торн, настрій у нього був дуже пригнічений. Старий одразу впізнав дівчину.
Як і годиться, ввічливо привітав її. Однак Тессі відчула, що професор їй не радий, і, збентежена цим, не могла сказати прямо, чого прийшла. Вона говорила про що завгодно, сама соромилася цього і боялася урвати розмову, бо пауза була б ще страшнішою: довелося б розпрощатись і піти.
Між іншим, Тессі похвалилась і придбанням генерала Крайна, передала розповідь Фредді про хибний прогноз. Професор враз насторожився.
— Кажете, хибний прогноз? І помилку знайшли синоптики повітряного флоту?
Розгублено моргаючи короткозорими очима, він тер пальцями лоба так, ніби хотів розвіяти якийсь сумнів.
— Міс Тессі, ви мене дуже здивували. Синоптики повітряного флоту ніколи не зможуть знайти помилки в обчисленнях нашого інституту, бо… — професор затнувся, майже з жахом глянув на гостю. — Стривайте, я, здається, починаю розуміти. Так, так… Пробачте, я мушу залишити вас на хвилинку.
Він вибіг з кабінету, а коли повернувся — на нього страшно було глянути.
— Атомна бомба… — прошепотів він розпачливо. — Вони зняли копію з моїх розрахунків і зробили атомний вибух у критичній точці!.. Міс Тессі, я розповів про можливість врятувати Ріо-Айр тільки одній людині, своєму другові дитинства. Як це жахливо!..
Тессі нічого не розуміла.
— Пане професор, поясніть, благаю, в чому справа?.. Хай навіть атомна бомба, але ж вона врятувала Ріо-Айр?
— Врятувала? — він дивився на дівчину здивовано й обурено. — Вона врятувала півтори сотні палаців, сотні дві дач, у тому числі й мою. Зате місто Сан-Клей буде знищене. А там — сорок тисяч жителів. Через три години на Сан-Клей обрушиться такий шквал, якого Монія ще не знала.
Тепер уже Тессі зрозуміла.
— Професоре, але ж ще три години! За цей час можна вивезти всіх!
— Вивезти? — криво посміхнувся Літтл. — Годину тому, одержавши беззаперечний прогноз майбутнього лиха, я звернувся до директора Інституту з проханням попередити мешканців міста Сан-Клей. Мені відмовили, бо це, бач, розбігається з попереднім прогнозом. П'ять хвилин тому я благав, переконував і, нарешті, добився того, що сигнал лиха було послано службовими лініями зв'язку. Але це вже ні до чого. Туди мусили б негайно вилетіти вертольоти, бо навіть всюдиходи навряд чи прорвуться крізь кам'яні ворота в долині ріки Атаски, коли вітер з моря пожене воду проти течії.
— Ви говорили про вертольоти?
— Так, говорив. Дещо буде зроблено. Але це не врятує становища… Даруйте, міс Тессі, я мушу туди їхати. Кожна хвилина дорога. Може, вдасться щось організувати на місці.
— Скільки їзди до Сан-Клея?
— Дві години автомашиною.
— Отже, півтори… Ну, що ж, професоре, запрошую вас бути моїм пасажиром. Я саме збиралась поїхати в ті краї. Запевняю, ми не запізнимось.
Ейр Літтл на мить завагався, потім кивнув головою на знак згоди.
Через десять хвилин на автостраду вискочила рожева спортивна машина. Переходячи з доріжки на доріжку, вона просувалася щораз ближче до лівої бровки, над якою висіли знаки «100 – 250». Тут дозволялось їхати з максимальною швидкістю.
Міцно стиснувши щелепи, Тессі пильно дивилася вперед, туди, де на обрії вже з'явилася темна погрозлива смужка.
А стрілка спідометра все повзла й повзла вгору. Дійшла до 250. Зупинилась.
Це був максимум, якого пощастило добитися від рожевої красуні «Ластівки».
В одному строю
Надвечір дванадцятого дня Першого місяця 16 року Атомної ери автострадою в напрямі Дайлерстоуна неквапно сунув рефрижератор з написом на бортах: «Містер Плайв-Ау. Фрукти».
Це був гігант серед машин. Кожне з його коліс було завтовшки й заввишки з людину. Атомний двигун цього колоса міг би цілком вільно рухати корабель, а на даху фургона помістився б чималий танцювальний майданчик.
Такому велетню не загрожувало ніщо. Могутні стальні буфери, невелика швидкість і неймовірна потужність робили його схожим на якогось доісторичного панцерника, що міг просуватися через джунглі напролом, не завдаючи собі жодної шкоди.
Може, саме через це шофер, широкоплечий юнак з білявим розпатланим чубом, зовсім байдуже позирав на страшну хмару, яка сунула з правого боку напереріз автостраді.
Але чим ближче підповзала хмара, тим серйознішим ставав юнак. Нарешті, він штовхнув у бік напарника, що дрімав на широкому сидінні.
— Тедді, поглянь, яка хмара суне!
Той схопився, протер очі і подивився на чорну запону.
— Погано, Люстіг. Нарубає дров. Позаторік, коли я їздив з товстуном Петті, ми потрапили в отаку ж халепу. Нам, звісно, нічого. А вантажних і легкових поперекидало та потрощило чимало… Давай швидше, до моста ще далеко, його треба переїхати завчасно.
Білявий Люстіг зважив на пораду. Отут, біля гирла Атаски, завжди дмуть шалені штормові вітри, а сьогодні насувалося щось справді страшне.
Ще яскраво сяяли обидва Сонця і над автострадою повітря було чисте й спокійне. Тим різкішою здавалася грань світла й темряви на сході. Чорна, як сажа, стіна залягла прямовисно, скільки бачить око. Вгорі над нею в шаленому танці крутилися звихрені сиві пасма, внизу ткали нескінченний химерний візерунок сині блискавиці. І котився звідти глухий, безперервний грім, чутний навіть крізь гуготіння турбін рефрижератора.
— Навряд чи встигнемо… — Люстіг натиснув на педаль дужче і раптом загальмував. З полотна дороги протилежного напряму в цей бік круто звернула рожева спортивна машина і зупинилась перед рефрижератором, загородивши йому шлях.
— Ну, куди тебе чорти… — але Люстіг не скінчив лайки.
З-за керма машини вискочила молода дівчина і закричала:
— Завертай! Став поперек дороги! Швидко!
— Постривай, дівчинко! Що сталося?
Сяк-так, похапцем Тессі пояснила білявому шоферові, що треба загородити дорогу: хай усі машини звертають на Сан-Клей. Незабаром налетить ураган, який розмете, а річка Атаска затопить усе містечко. Прогноз абсолютно точний. Треба рятувати людей. Попутні машини зможуть вивезти багатьох.
— Складна справа! — почухав потилицю шофер. — Але коли треба — зробимо. Не заперечуєш, Тедді?
Доки тривала ця розмова, за рефрижератором зібрався цілий хвіст автомашин. Шофери бігли до першої машини, щоб дізнатися, що сталося.
— Пошкоджено міст через Атаску! — пояснював білявий Люстіг. — Гайда, хлопці, через Сан-Клей.
— Дякую! — прошепотіла Тессі і потиснула йому руку в знак подяки. — Ми з професором їдемо в місто, організуємо евакуацію населення, а ти тут пильнуй. Гляди ж не пропускай нікого!
І спортивна машина помчала до Сан-Клея.
Через кілька хвилин рефрижератор перегородив автостраду якраз на перехресті. Поліцаєві дорожнього нагляду, який примчав, щоб ліквідувати затор, Люстіг довів, що діє з наказу комісії Сенату, яка нібито щойно поїхала до містечка.
Поліцай відразу ж виставив знак «Об'їзд», і машина за машиною посунули на Сан-Клей. Вони спочатку дерлися на горб, потім спускалися в улоговину і, нарешті, зникали в похмурій ущелині, звідки виривалась бурхлива Атаска. Услід за машинами до сан-клейської долини повільно повзла чорна запона. Вона вже затягла півнеба, а не посвітлішала й трохи. Тільки стали яскравішими блискавиці та грім уже не гуркотів, а бухав різко й оглушливо.
— Страшна буде ніч! — стривожено сказав Люстіг. — Боюсь, коли б ураган не застукав те дівчисько десь в ущелині. Скине в прірву.
— Та не повинно б…
Обидва занепокоєно дивились на гірський хребет, який закривав сан-клейську долину: в монолітному масиві виднілась глибока розколина, немов слід від удару велетенської сокири. Там ще панувало світло.