Інженер Айт стояв біля одгвинченої кришки вентиляційної труби і мовчки хмурив брови. Як він міг проґавити оцю лазівку? Він захопив одну-однісіньку котушку з записом Наради та й носився з нею як дурень з писаною торбою, а тим часом цією трубою на волю було винесено понад п'ятсот котушок! Він з настирливістю мухи в'язнув до Мей, не знаючи, що його допомога була зовсім непотрібною і скидалася на провокацію. Тож чи дивно, що дівчина уникає навіть зустрічей з ним?
Прикро, гірко було Айтові. Все, що він пережив і зробив, зараз здавалося жалюгідним і непотрібним. Але дивна річ — це не пригнічувало, а додавало впертості, рішучості.
— Встаньте! — наказав Айт головному інженерові, який припав йому до ніг. — Ми всі винні. Даю вам рівно місяць строку. Злочинців спіймати! Жодних переобладнань труб не робіть — поставте лише сигналізаційні пристрої на кожному виході з труби. Дроти — до мене. Все!
Вранці наступного дня Айт вибрав принагідний момент і попрямував до покоїв Мей. О, тепер він знав, якого тону триматися!
Як завжди, Мей і не глянула в його бік, з підкресленою увагою слухаючи щебетання своєї гарненької покоївки, що розчісувала їй волосся.
Айт кахикнув. Той самий наслідок.
— Міс, мені треба вам доповісти…
— О, Псойс! — здивовано вигукнула Мей. — Ну що ж, доповідай.
— Літто, можеш іти.
— Ні, ні! — Мей затримала покоївку рукою. — Говори, Псойс.
— Літто, йди! — голос Айта прозвучав сухо, погрозливо. — Міс, ясновельможний щойно виїхав, а замінити його можете тільки ви. Головний слідчий просить негайної санкції.
— А, ну, це інша річ. Літто, прийдеш через годину.
Спершись підборіддям на кулачок, Мей мовчки, з посмішкою дивилася на Айта. Що виражав її погляд — зацікавленість, зневагу? Важко було сказати. Просто сині очі вигравали жвавими смішинками і чекали.
— Ну, слухаю, Псойс. Початок мені подобається. Якщо таким буде й продовження, я зміню думку про тебе.
— Хотів би цього, міс! — Айт перевірив, чи пішла покоївка, і замкнув двері. — Справа в тому, міс, що невідомими злочинцями у нас викрадено понад п'ятсот котушок з магнітофонним записом дуже секретних розмов. Головний слідчий знайшов лазівку, якою можна вільно вибратись за межі палацу.
— Ну, подумайте! — сплеснула руками Мей. — Отже, злочинці могли б проникнути й сюди? Який жах!
— Так, могли б. Головний слідчий, головний інженер і головний радіотехнік у нестямі. Вони благають мене, щоб я їх врятував…
— Звичайно, ти цього не зробиш?
— Звичайно, ні, міс. Я дав їм місяць строку, протягом якого вони мусять знайти злочинців. А лазівку я наказав не закривати, але обладнати сигналізаційною апаратурою і протягти від неї дроти в мою спальню. Чи правильно я вчинив, міс?
— Так, це слушно… — насупивши брівки, Мей серйозно, стурбовано хитала головою, а очі її аж променіли: «Добре, друже, добре! Ти, нарешті, знайшов і вірний тон, і вірний шлях! Навіть коли хто підслухує, не причепиться до жодного слова!»
— Гадаю, ясновельможному не слід про це говорити, аби не хвилювати завчасно.
— Я теж такої думки, Псойс.
Запала пауза. Айт гарячково обмірковував: у який спосіб повідомити Мей про операцію «Блискавка»? Підслухати не може ніхто: готуючись до цієї розмови, Айт вимкнув електронний мозок кібернетичної злагоди в кабінеті Кейз-Ола. Але розповісти про все прямо — не можна: Мей хоче мати за собою бодай найменшу лазівку на випадок провалу.
— Даруйте, міс, ваше весілля призначено на перше число Четвертого місяця?
— Так, Псойс. Адже ти читав шлюбний контракт?
— Справа з тому, міс… Я не знаю, чи маю право зраджувати таємницю ясновельможного, але… Бачите, він хоче влаштувати вам приємний сюрприз. Весілля почнеться точно о двадцять п'ятій годині дев'ятого числа Другого місяця маршем оркестру з трьох тисяч трьохсот музикантів… Я говорю це тому, що вам теж треба підготуватись. Ясновельможний любить влаштовувати сюрпризи. Дуже любить!
«Чи ж зрозуміє?»
Зрозуміла! Гострими синіми лезами блиснули очі. На мить збіглися брови. Здригнулися губи. І тільки голос лишився манірним, співучим:
— Я вдячна тобі, Псойс! Гадаю, ти не дуже завинив перед ясновельможним, відкривши мені цей незначний, але радісний для мене секрет. Проте, може, ясновельможний пожартував?
— Ну, гаразд, міс! — Айт зітхнув. — Хай мене ясновельможний навіть покарає, але вже розповім усе до кінця. Я сам читав його наказ.
Взяти б та й розповісти стисло: план «Блискавка» — в малахітовому сейфі. Секретне число замка — таке. Захисні пристрої — такі. Однак довелося правити теревені хвилин п'ять.
— Дуже вдячна тобі, Псойс!.. — Мей лінивим, машинальним рухом зібгала й скрутила в кульку той папірець, на якому Айт записав шифр замка. — В той день, коли я дістану право називатися місіс Кейз, я щедро обдарую тебе.
— Цей подарунок, міс, був би для мене найбільшою в світі образою.
І знову не сказано нічого зрадливого. Хіба ж не так мав відповісти хитрий, лукавий Псойс?.. А от Мей чомусь посмутніла, потерла рукою чоло, наче в неї заболіла голова.
— Псойс, дай-но мені мою сумочку.
Айт приніс. Вона розкрила цей химерний утвір майстерних виконувачів жіночих примх, витягла легесеньку мереживну хустинку і «зовсім ненароком» впустила на інкрустований перламутром столик розгорнутий аркуш паперу з офіційним штампом.
Клініка експериментальної медицини Державного департаменту Монії повідомляла містера Кейз-Ола, що каторжник Айт, який підло назвався містером Фейлем і завдяки цьому був прийнятий на лікування, помер від запалення мозку о 41 годині 80 хвилин 34 числа 8 місяця 15 року Атомної ери. Його тіло після розтину було спалено в крематорії клініки, про що складено відповідний акт. Свідчення підписали директор клініки професор Лайн-Еу та ще кілька видатних лікарів.
— Ні!.. — Айт сумно похитав головою.
Мей не повірила. Вона дивилася кудись повз нього, немов пригадувала давно минуле.
— Напишіть йому листа. Або я повідомлю його, і він напише сам.
— Це ні до чого, Псойс… — Мей зітхнула, перевела погляд на Айта. — Скажи, Псойс, ти зрадив свою коханку і власного сина?
Ну, що він міг відповісти? Доводити, що він не Псойс? Пояснювати, що інакше вчинити не можна було?
— Так, міс.
— Але той, хто зрадив один раз, зрадить і вдруге…
— Інженер Айт був теж такої думки, міс.
Вона зрозуміла. Схилила голову. Затиснула пальцями чоло.
— Міс, він вас зовсім не знав… і ви його теж. Він просив розповісти вам усе…
Жалібно здригнулися брови. Очі благали: не треба, не провокуй! Може, ти й справді друг, але не знаєш, які несподіванки приготував Кейз-Ол у своєму палаці! А губи прошепотіли:
— Говоріть… Говори, Псойс… Адже це вже минуле. Гадаю, ясновельможний не ревнуватиме.
І він почав говорити.
Несподівана поява батька. Нічна подорож. Готель «Комфорт». Жахлива розповідь про Уранію. Убивство рідних. Надлюдська, одчайдушна боротьба підлітка проти Кейз-Ола…
Айт хапався, перескакував з одного на інше, і йому здавалося, що найголовніше, найістотніше ще не згадане.
— …І я заприсягнув…
Він затнувся, глянув на Мей. Вона дивилася на нього широко розкритими очима і шепотіла:
— Не може бути!.. Не може бути!..
— …І от, коли Айт розповів усе це мені, я заприсягнув…
Він побачив, що заплутався. Помовчав секунду, поліз у кишеню комбінезона, витяг жовтий патрончик.
— Міс, цим патроном у день Наради наймудріших я хотів убити вас. На щастя, трапилася осічка.
Мей повільно заплющила повіки. Хитнула головою, немов одганяючи щось примарне, страшне, підвелася й підійшла.
— Ні, ти не Псойс!.. Ти… ти… — вона немов боролася сама з собою, з неймовірним припущенням… — Як тебе називала твоя коханка?
— Сой, міс…
Мей обхопила долонями його скроні, поцілувала в чоло: