Події розгорталися зовсім не так, як хотів би Кейз-Ол. Ранком того дня літаки справді скинули величезну кількість провокаційних листівок. Одна з радіостанцій, нібито захоплена комуністами, проголосила заклик до загального збройного повстання. Але не дрімали й комуністи. Тисячі агітаторів вийшли на вулиці. Стіни забіліли відозвами. Гасла були короткими й чіткими: «Не піддавайтесь на провокацію! Женіть геть усіх, хто закликає до зброї!» І поліція не знала, як знайти причіпку для арештів, бо проти таких закликів не заперечиш.
А листівки з записом Наради поширювалися по всій Монії. «Розмножте і передайте справжнім друзям», — закликали комуністи. Диктофони, які з ініціативи Кейз-Ола поступово витіснили папір та чорнило, працювали на повну потужність. Те, що зовсім недавно було найбільшою таємницею, ставало загальновідомим.
Над Монією нависла примара атомної війни. Все, що говорилося на Нараді про Союз Комуністичних Держав, кожен монієць мимохіть прикладав до своєї країни.
Кейз-Олу щогодини доповідали про обстановку. З цих повідомлень було ясно, що провокація провалилась. Ніде ніхто не виступив зі зброєю, зате в цілому ряді районів Дайлерстоуна спалахнула паніка. Газет містера Кейз-Ола не купують. Комуністичне «Полум'я» вийшло величезним тиражем. У ньому вдруге вміщено статтю професора Літтла «Трагедія Сан-Клея», і реакція населення на цю статтю дуже тривожна.
— Так!.. Так!.. — сухо кидав Кейз-Ол у відповідь. Він був надто розумний, щоб у таку мить вдатися до зброї, і різко обірвав шефа поліції, коли той запропонував розстрілювати на місці всіх, хто поширює або читає комуністичні видання. Врятувати становище зараз могла тільки хитрість.
Вечірнє «Полум'я» опублікувало протест двадцяти семи вчених-атомників проти використання атомної зброї, заклик не допустити початку нової війни та вимогу громадськості притягти до суду Кейз-Ола. Шеф поліції доповів, що наказав арештувати вчених, які підписали протест.
І ось тут Кейз-Ол уперше по-справжньому розгнівався:
— Дурень! Зараз же скасуйте наказ і передайте справи своєму заступникові!
Він люто клацнув вимикачем і натиснув на кнопку з написом «Головний радник».
— Пане мій радник! Негайно приготуйте найлюб'язніші запрошення десятьом найвидатнішим атомникам. Завтра о тридцятій годині я прийму їх у Залі Рожевих Мрій. Натякніть пресі: містер Кейз-Ол хоче обміркувати питання про заборону атомної зброї.
Наступного дня, п'ятдесят четвертого числа Першого місяця, ранкові газети вийшли з величезними заголовками: «Містер Кейз-Ол — проти атомної бомби».
Приготування закінчується
Минула майже декада, а Тессі Торн усе ще не здійснила свій дерзновенний задум.
З Пірейї штучний супутник видавався жалюгідним кілечком, закинутим у безмежжя неба. Звичайно, свідомість враховувала відстань і масштаб, але й після такого корегування Зоря уявлялася спорудою неміцною й вразливою. Думалось: досить пробратися до найголовнішого пульта керування, смикнути за якийсь там рубильник — і розсиплеться Зоря Кейз-Ола, вріжеться в атмосферу планети вогненною зливою метеорів.
Так, з Пірейї все здавалося легкоздійсненним і романтичним. А насправді виявилось надзвичайно складним.
Штучний супутник зблизька мав зовсім інший вигляд. Його о́бід, зварений з корпусів кількохсот ракет, ряснів латками та рубцями. Внутрішній кільцюватий коридор з численними герметичними дверима та крихітні каютки, обставлені убогими металевими меблями, асоціювались хіба з в'язницею чи казармою. Жодної турботи про затишок. Зоря Кейз-Ола була всього-на-всього космічною воєнною базою, і цим визначалося все.
Фредді Крайн привіз свою наречену та й лишив її на самоті. Але Тессі це навіть подобалось. Як тільки організм призвичаївся до різкої зміни умов, вона почала дослідження Зорі Кейз-Ола самостійно.
Дівчина скористалася з свого виключного становища єдиної жінки серед персоналу, закинутого в міжпланетний простір острівця. Перед нею розкривали те, що, за інструкцією, становило таємницю навіть для сенаторів.
Але дані розвідки її не радували, а, навпаки, лякали.
Виявилося, що з великим метеоритом, здатним заподіяти значної шкоди, Зоря Кейз-Ола могла зустрітись один раз у сто мільйонів років. А проти маленьких були встановлені автоматичні гармати і кулемети, які, керовані радіолокаторами, розстрілювали їх на відстані.
Конструктори подбали не тільки про захист від метеоритної небезпеки. Вони припускали й можливість нападу. З цієї точки зору штучний супутник був неприступною фортецею.
Його могутнє озброєння автоматично знищувало все, що наближалося без радіосигналу «Я — свій». Кожен зі ста двадцяти секторів Зорі Кейз-Ола становив цілком самостійний вузол оборони і був боєздатний навіть тоді, коли всі інші виходили з ладу. Після завершення робіт місця людей у бойових секторах мали посісти електронно-обчислювальні машини, які скорятимуться тільки наказам радіоцентру Кейз-Ола з Пірейї.
Як шкодувала Тессі Торн, що не погодилася з пропозицією Люстіга! Те, про що вона довідалася, не лишилося б непотрібним тягарем, як це сталося зараз. Люстіг зумів би відшукати вразливе місце штучного супутника.
І все ж Тессі не занепадала духом. Вона вже знала ціну жалюгідному зусиллю одинака і нестримній наполегливості мас, тому й тут, в оплоті Кейз-Ола, насамперед шукала однодумців, які змогли б стати спільниками в боротьбі.
Деяка практика агітаційної роботи від імені Комітету Захисту Миру допомагала їй безпомилково розрізняти друзів і ворогів. Неабияку роль зіграла в цьому й похмура, набридлива обстановка космічної воєнної бази. Відірвані од рідних і друзів, люди прагнули щирості, інтимності. Протягом довгих місяців вони таїли одне від одного свої думки й почуття, небезпідставно побоюючись доносів. Молоденьке дівчатко не могло бути провокатором. Навіть найкрамольніше в її устах звучало природно, як одвічний протест жінки проти вбивства, знаходило свій відгук у серцях.
Лише кілька з багатьох недвозначно й жорстоко заявили, що хочуть війни і знищення Союзу Комуністичних Держав. Усі інші, навіть ті, що ненавиділи комуністів, були за мир. Тут, на штучному супутникові, де, незважаючи на всі застережні заходи, смерть стояла в кожного за плечима, зовсім по-іншому сприймались ті проблеми, які на Пірейї можна було розглядати з олімпійським спокоєм стороннього спостерігача. Одного разу Тессі побачила це наочно.
Молодий красень, командир сектора БМ, кидаючи хтиві погляди на принадну наречену нового головного інженера, патякав про мужність і патріотизм, про готовність загинути в боротьбі проти «варварів-комуністів». Тессі бачила, що він просто хвалько, тому дратувала його, навмисне висловлюючи пацифістські переконання в категоричній формі. Та ось несподівано заверещала сирена, а слідом за тим пролунав неймовірної сили вибух.
Командир сектора схопив Тессі за поперек, шпурнув її в отвір аварійного боксу і захлопнув герметичні двері.
На мить стало тихо. Потім почав наростати огидний тонкий свист. Він врізався у вуха, змушував серце стискуватись у тривожному передчутті.
— Одягайтесь, міс Тессі! Швидше! З камери виходить повітря.
Начальник хапливо натягав на себе скафандр. Він навіть не згадав про дівчину, яка ще не вміла користуватися таким одягом. Тессі довелося йому про це сказати.
Коли обоє одягнулись, командир сектора натиснув на важіль. З гуркотом відчинились важенні двері. Повітря відкинуло їх, як аркуш паперу, зі швидкістю звуку ринуло в космічний простір через ті два отвори, які зяяли в стінах командирської рубки. Їх пробив метеорит.
Чи, може, нечітко спрацювали захисні пристрої, чи після обстрілу гармат і кулеметів од метеорита випадково лишився більш-менш значний уламок, але він пронизав обидві подвійні стіни і шар захисного матеріалу між ними.