Торн поговорив по телефону з камердинером Кейз-Ола, і до списку запрошених був доданий особистий секретар академіка Торна — «інженер» Люстіг.
Справа йшла до розв'язки.
Наймудріші незадоволені
Турбоатомний підводний експрес «Монія» наближався до острова Свята.
Це було пізньої ночі, коли всі екскурсанти — двісті наймудріших і майже стільки ж звичайних смертних — хропли в своїх каютах.
Не спали тільки троє в рубці керування: мовчазний довготелесий капітан, трильйонер та його камердинер Псойс.
Так, Кейз-Ол змушений користатись послугами немічного старика, бо вірить тільки йому. Він міг би мати скільки завгодно найсильніших охоронців, але зброя часто служить не тільки для захисту, а й для нападу.
Люди… Кейз-Ол не може обійтися без них. Вони зробили його могутнім і поставили над собою. Він знає це і водночас ненавидить усіх, вбачаючи в кожному потенційного узурпатора і вбивцю.
З яким задоволенням він замінить усю обслугу автоматами, здатними виконувати будь-який наказ не міркуючи. Замість оцього похмурого чоловіка в командирському кріслі — буде прилад з круглими очима-фотоелементами. Замість мускулястих рук, які можуть несподівано метнутися праворуч і схопити містера Кейз-Ола за горло, пристрій матиме пружні металеві сяжки, що боятимуться навіть торкнутися хазяїна. Серцем автомата стане ядерний реактор, а його електронний мозок не знатиме поривань, любові, ненависті.
Так думає Кейз-Ол, сидячи біля пульта керування підводного лайнера. Його думки чудово розуміє інженер Айт.
Один натиск на гашетку — і вирветься з пістолета куля, яка поставить виразну крапку в кінці біографії трильйонера… То, може, так і зробити? Прикінчити і, доки ще не пізно, пустити на дно підводний човен з усіма наймудрішими?
Але що зміниться, коли загинуть оці двісті разом з Кейз-Олом? Добре налагоджена машина управління державою не зупиниться ні на мить. На місце наймудріших стануть їхні спадкоємці, не менш жорстокі й зажерливі. Так, знищити Кейз-Ола й наймудріших — не штука. Значно складніше й важливіше перетяти шлях війні. Адже лічені дні лишилися до наміченого Кейз-Олом часу атаки на Союз Комуністичних Держав.
Айтові, напевне, могла б допомогти Тессі Торн. Вона десь тут, серед екскурсантів.
Яка ж вона?
Аж чудно — ніколи не бачив дівчину, тільки чув її голос та биття серця, а от запала вона в душу і не йде з думки.
Дочка академіка Торна… Айт пригадує цього товстуна, і Тессі на мить уявляється йому щебетливою, рожевощокою пампушечкою з такою ж картоплиною замість носа, як у батька. Ця картина неприємна, Айт жене її геть, і натомість випливає Мей. Золотава хвиля волосся, сині-сині очі, тільки не гострі, не владні, а лагідні й м'які…
Так ось чого прагне серце, ось чому неспокій на душі… Мей — надто сильна, фанатична. Вона не може надихати, вона вміє тільки підкоряти… А Тессі?
З нею можна було б зустрітися ще вчора, коли екскурсанти заходили до «Монії». Айт цього не зробив. Чомусь не хотілося постати перед нею старим…
«Ой, який же ти дурний, друже!» Айт скосив очі на блискучий щит якогось навігаційного апарата. Дзеркальна поверхня металу вигнута: вона спотворює предмети, поменшує їх ширину. Але й так видно, що старезний Псойс помолодшав. Паста вкрила шкіру обличчя зморшками, зате очі виблискують, як у юнака!
Айт поквапно зігнувся, примружив повіки. Кляті м'язи, тільки-но втратиш над ними контроль, одразу ж випростують тіло, надають йому стрункості. Не вистачає, щоб Кейз-Ол запідозрив щось непевне саме тоді, коли до розв'язки так близько.
Айт поглянув на годинника. За п'ять хвилин дев'яноста, треба збудити Мей. Та ось вона вже сама на порозі рубки керування.
Обличчя в Мей заспане, як у дитини. Вона прямує до крісла трильйонера і вмощується на бильце.
— Ну, коли вже?.. — вередливо запитує Цариця краси, смикаючи Кейз-Ола за рукав. — Ви, ясновельможний, навмисне зволікаєте, щоб я не витримала й заснула… А я не буду спати! Ні! — вона рвучко випросталась, протерла кулачком очі, ткнула пальцем в екран. — Що це за темний отвір? Відповідайте негайно!
— Хід до тунелю… — розсудливо пояснює трильйонер.
— А оці чотири світлі плями?
— Ультразвукові маяки.
— Ой, яка нудьга! — Мей голосно позіхнула і сховала обличчя на грудях Кейз-Ола.
І знову в Айта болісно стиснулося серце. Він усвідомлює, що Мей просто грає свою надзвичайно важку роль, але серце протестує, руки мимохіть стискаються в кулаки.
Щоб не бачити цього, Айт переводить погляд на екран.
Тунель просторий і довгий. Мабуть, якби дивитись неозброєним оком, його стін і не було б видно крізь зеленкувату пітьму води. А на екрані локатора вони проступають чітко. Уздовж них нескінченним ланцюжком залягли світлі плямки — ультразвукові маяки.
Майже безшумно працюють турбіни підводного лайнера. Аж ось вони затихли зовсім: дорогу перетяла суцільна стіна. Ні, це величезні ворота. Вони повільно піднялися, з-за них вихопилися важелі, втягнули «Монію» до камери, неквапно посунули вперед.
Один, другий, третій, четвертий шлюз… «Монія» переходила з камери в камеру, і манометр показував дедалі менший тиск води.
«Отже, — машинально констатує Айт, — хід до Уранії лежить на великій глибині».
Ще одні масивні ворота, і через товсті контрольні скельця в напівтемну рубку керування бризнуло яскраве світло. Підводний лайнер заплив до величезного склепистого залу.
— Все! — гордовито сказав Кейз-Ол.
— Вітаю вас, любий! — Мей схопилася, заплескала в долоні. — Оце і є Уранія? Негайно виходьмо! А ото хто стоїть?
Кейз-Ол обмацав очима самотню постать на пристані.
— Це головний інженер Уранії — Стун-Ай.
Щось у його голосі примусило Айта насторожитись. Мабуть, те саме відчула й Мей. Вона стурбовано звела брівки.
— Він мені не подобається! Ну, то ходімте вже!
— Ходімо!.. — повільно промовив Кейз-Ол, подаючи їй руку.
Як тільки Кейз-Ол та Мей з'явилися в отворі головного трапа, Стун-Ай помчав до них. Як і личило його високому рангу, він зупинився лише за два кроки і вітав господаря простягнутою вперед рукою.
Кейз-Ол відповів, кивнувши головою.
— Нарешті прибули! — швидко заговорив Стун-Ай. — Я втомився чекати…
В голосі цього блідого, худорлявого чоловіка з гарячковими очима бриніли чудні інтонації — здавалося, інженер і сміявся, і плакав, і погрожував, і сам тремтів од страху.
— Ви заслуговуєте на найвищу подяку, Стун-Ай! — з надмірною бундючністю промовив трильйонер. — За ваші заслуги я підвищую вас до звання радника особливого призначення і даю вам право одного вирішального голосу в Асамблеї наймудріших!
— Дякую, ясновельможний!.. Я ваш найвірніший слуга навіки!
На цьому офіційна зустріч закінчилась. Кейз-Ол повернувся до лайнера, незважаючи на настирливе прохання Мей оглянути Уранію негайно.
Вранці наступного дня екскурсантів було розбито на дві групи. Гостей запросили до готелю, розташованого поблизу порту, відпочити, а двісті наймудріших після сніданку спеціальним електропоїздом поїхали до самої Уранії.
Екскурсанти ступили на територію підземного міста тоді, коли над ним панував вечір.
З майданчика, який, здавалося, висів над прірвою, було видно безліч вогнів. Вони тяглися ланцюжками, розсипалися туманностями, сплітались у химерні візерунки реклам. А над ними сяяли полохливі зорі.
Вечір швидко перетворився на ніч, яка в свою чергу почала змінюватись світанком. Виразнішали силуети будинків, танула, світлішала легенька імла. І навіть Зоря Кейз-Ола прокотилася саме так, як над Дайлерстоуном.
Звісно, Сонця не зійшли, але ілюзія ранку була майже повною. Небо над містом забарвилось у такий колір і так світилося, наче воно й справді простяглось у безмежність, а не лежало на дахах будинків суцільним залізобетонним куполом. Апарат зміни дня й ночі працював бездоганно.