— Вип'ємо, пане Псойс! — тремтячою рукою Стун-Ай налив у келихи вина, неприродно хихикнув. — Між іншим, у древніх пірейців існував хороший звичай: гість сам вибирав собі келих. Прошу, пане Псойс!
Айт чудово зрозумів, чому це головний інженер вдався до історичних паралелізмів, але й бровою не повів і тільки погодився, що цей звичай у давнину справді мав сенс.
— Вип'ємо!
— Будьмо здорові!
Обидва ледве торкнулися губами келихів і відразу ж поставили їх.
— Ви мені дуже сподобались, пане Псойс! Як тільки я вас побачив, то одразу ж вирішив: ось людина, з якою варто зав'язати знайомство!
— Я теж, містер Стун-Ай.
— І це цілком природно, пане Псойс! Адже ми обидва — люди, яким безмежно довіряє сам ясновельможний!
— Так, містер Стун-Ай.
В'юниться гадючкою улеслива бесіда. Стун-Ай шукає дошкульного місця в камердинера Кейз-Ола. Але той не поспішає розкрити свої карти, хай спочатку їх викладе Стун-Ай.
— Наша Уранія чудова, пане Псойс, хіба не так? Але все ж хотілося б дожити віку в невеличкій віллі десь на самісінькому березі моря…
— Я згоден з вами, містер Стун-Ай. Але якщо хочете пожити на березі моря — ніколи не пийте вина.
— Чому?! — головний інженер аж підскочив. Його губи перекривила безглузда посмішка.
— Вино шкідливо впливає на серце.
— А-а-а… Ну, це загальновідомо.
— А особливо те вино, яким пани інколи частують своїх служників.
— Чому?
— Високоякісне вино ще шкідливіше.
— Та говоріть же, говоріть одверто! Я випадково почув уривок вашої розмови з ясновельможним…
— Стіни мають вуха, містер Стун-Ай!
— Ні, ні! — Стун-Ай підскочив до стіни, постукав по ній кулаком. — Я вимкнув усю апаратуру. Говоріть!
— Ну, коли так… Я мушу отруїти вас завтра…
Стун-Ай схопився за голову, застогнав.
— За яку провину?! Хіба я не віддав Кейз-Олу все своє життя?! Хіба я не зістарівся отут без кохання й дружби, тільки з мріями про майбутнє?! Пане Псойс, врятуйте мене! В мене є гроші, багато грошей…
Айт не поспішав з відповіддю. Хай шаленіє від страху цей продажний кат! Це тільки крихітна частка справедливої відплати за незліченні злочини. Хай падає навколішки, благає і скиглить! Він повинен усвідомити, що його життя цілком залежить від камердинера Кейз-Ола!
— Ну, досить, містер Стун-Ай. Я вас врятую…
— Як, пане Псойс?
— Завтра ви вип'єте запропонований мною келих вина…
— Нізащо в світі!
— …і одразу ж попрямуєте додому. Ви захворієте. Та не скигліть! Удаватимете, що захворіли… Я доповідатиму Кейз-Олу, що вам з кожним днем гіршає. Він мені вірить — тому заспокоїться. Пізніше я допоможу вам втекти.
— Так, так, втекти… А можна буде навіть не тікати… Просто захопити Уранію, а ясновельможного… — він раптом затнувся і з жахом глянув на Айта. — Постривайте, а ви не обдурюєте?! Вас підіслав Кейз-Ол, щоб спровокувати мене!.. Ні, ні! Я нічого не знаю, нічого не хочу! Чому ви зраджуєте ясновельможного — адже ви його вірний слуга?
Стун-Ай гарячково бігав по кімнаті, а інженер Айт стежив за ним поглядом і думав з огидою: «Тьху, який мерзенний! І оце спільник?!»
Але справа зроблена, відступати нікуди.
— Схаменіться, чоловіче! Якщо не візьмете себе в руки, я застрелю вас, не чекаючи завтрашнього дня. Ви запитуєте, чому я зраджую ясновельможного? А чому він хоче знищити вас? Я маю право люто ненавидіти його — от і все. І рятую вас не задарма. Завтра ввечері ви дасте мені найдокладнішнй план Уранії і всі схеми потаємних ліній зв'язку.
— Так, так, — повторив Стун-Ай, наче в нестямі. — Найдокладнішнй план і всі схеми… Ви мене обдурюєте… Ви мене все одно отруїте, я знаю…
— В обох келихах на моєму столі буде чисте, хороше вино. Візьмете який захочете і можете чекати, доки вип'ю я. Пам'ятайте тільки, що за нами стежитимуть. Погано зіграєте — загинемо обоє. Зрозуміли?
— Так, пане Псойс… — Стун-Ай схопив його руку, цмокнув холодними губами.
— Облиште! — гидливо поморщився Айт. — Тож не забудьте: план і схеми ви дасте мені завтра, скажімо, о сімдесятій годині. А зараз — лягайте спати.
Простуючи до своїх покоїв, Айт обмірковував можливі варіанти розпочатої операції. Він подбав і про лазівку в разі провалу.
Справді, якщо Кейз-Ол якось підслухав їх розмову з головним інженером Уранії, можна довести, що Псойс тільки провокував Стун-Айя, аби ствердити підозру господаря.
І все ж на душі в Айта було дуже тривожно. Він заснув аж перед світанком і прокинувся з невиразним відчуттям незадоволення самим собою.
Мабуть, і Кейз-Олу в ту ніч спалося погано. Під очима трильйонера темніли синці. Він був надміру мовчазний і зосереджений.
Поснідавши, Кейз-Ол зробив знак своєму камердинерові йти слідом і попростував до сколопендри, яка тепер весь час вартувала біля входу в палац. Вже з того, що трильйонер не запросив Мей і навіть не попередив про свій від'їзд, видно було, що він затіяв щось серйозне. Айт незабаром догадався, в чому справа: напередодні фатальних подій Кейз-Ол вирішив оглянути найпотаємніші закутки Уранії.
Швидко і майже беззвучно сколопендра мчала з тунелю в тунель, з сектора в сектор. Перед двома пасажирами в її кабіні відкривалися грандіозні зали. То були безлюдні, мовчазні, залиті яскравим світлом склепи, мертві, страшні своєю нерухомістю автоматизовані заводи, арсенали й лабораторії, фільмотеки і книгосховища.
Чого шукав тут Кейз-Ол? Що сподівався побачити?
Він зупиняв сколопендру посеред кожного залу і неквапно, пильно обводив його поглядом. Здавалося, той, хто замислив страшну акцію знищення людства, востаннє зважує, чи варто ж рискувати, намагається приглушити небажані сумніви спогляданням незліченних матеріальних ресурсів, прагне підтримати в собі певність власної могутності.
Мабуть, цікаво було б постежити за безперервною зміною виразу обличчя трильйонера, якому не було чого критись перед камердинером. Проте вся увага Айта зосередилася на іншому. Крізь напівпримружені повіки він невідривно дивився на грубеньку книжечку в руках Кейз-Ола. То була річ, якій не скласти ціни: найдокладніший план Уранії. Кейз-Ол не потребував провідника і міг тепер цілком вільно знищити головного інженера підземного міста: на пластмасових аркушиках книжечки були позначені не тільки найпотаємніші тунелі та лінії зв'язку, а наводились і шифри головних та допоміжних електронно-обчислювальних злагод, автоматів захисту, побутових пристроїв.
Коли б Айт довідався про цю книжечку раніше, може, вдалося б зафотографувати хоч найголовніше. Зараз це виключено: Кейз-Ол берегтиме її як зіницю ока.
«А постривай-но… — промайнула думка. — Таж на барабанах пам'яті цієї сколопендри, мабуть, зафіксовано весь план Уранії».
Справді, Кейз-Ол тільки називав літеру і число, умовну позначку того чи іншого приміщення, а металева потвора прямувала туди самостійно.
Отже, насамперед треба підкорити саму цю потвору. Досить уміючи покопирсатися в керівних пристроях сколопендри, і вона з вірного служника містера Кейз-Ола перетвориться на його смертельного ворога. Інженер Айт знав, що впорається з таким завданням, навіть не маючи докладної схеми електронно-обчислювальної злагоди. Проте для цього потрібні хоч якісь інструменти, а головне — час. Зручної нагоди досі не випадало, а рискувати не було сенсу. Але тепер, коли виявилося, що саморушна злагода здатна зробити далеко більше, ніж вбити Кейз-Ола, оволодіння нею стало завданням першорядної ваги.
Пильним поглядом Айт обвів кабіну. Численні кнопки та сигнальні лампочки на пульті нічого не говорили невтаємниченому. Здавалося, вони були навіть зайві, бо машина керувалася звуками голосу. Але саме ця обставина і підказувала Айтові, що секрет сколопендри слід шукати саме тут.
А що як натиснути на одну з кнопок?
Вдаючи знесиленого дрімотою, Айт клюнув носом і ніби ненароком зронив руку на пульт. У ту ж мить пронизливо заверещала сирена, а з ніші в бічній стіні сколопендри вихопилися гнучкі сяжки і так затиснули Айта, що тому аж подих перехопило.