— Крізь час і простір! — Дейв одягся, вийшов на подвір'я інституту. Зупинився.
Була м'яка й тепла ніч ранньої весни. З-під останніх заметів тихо дзюркотіли струмочки. Ще вчора в повітрі кружляли сніжинки, а нині пливе смоляний запах бруньок, вологої землі, перших квітів. І мерехтять, мерехтять на густому оксамиті неба великі волохаті зорі.
Дейв довго стояв, утопивши погляд у безодню космосу. Сьогоднішня ніч була однією з тих, що запам'ятовуються на все життя.
Зорі космосу, далекі Сонця! Навіть світло до вас летітиме десятки, сотні, а то й тисячі років, а що вже казати про недосконалі космічні ракети!
Люди навчились перемагати простір. Кінець кінцем можна було б перелетіти через усю Галактику і досягти інших зоряних систем. Але як подолати невблаганний час? Життя людини вистачить на подорож до планет — сусідок Пірейї, та й годі. А далекі Сонця ще довго залишатимуться недосяжними.
Допомогти людині подолати час може тільки машина — розумна машина, здатна самостійно виконати найскладніше завдання. Хай ця кібернетична споруда полине в космічний простір; хай знизиться на невідомій планеті невідомої сонячної системи, обійде її всю, зафіксує побачене, а тоді повернеться на Пірейю.
На Пірейї тим часом збіжать десятки, а то й сотні років. Може, зітліють і правнуки тих, що проводжали космічний всюдихід у знаменну подорож. Але наука — невмируща; нащадки з вдячністю прийматимуть спадщину предків.
Дейв збентежено посміхнувся: та й далеко завели його мрії!
А втім, ні: це вже не мрії, а серйозна наукова гіпотеза, доведення якої стане віднині метою його життя.
Не лишилося й сліду від пригніченості та втоми. Закортіло сісти за креслярський стіл, кинути на гладеньку поверхню цупкого паперу значки та цифри, шукаючи першої стежки в Невідоме.
Замість того щоб піти додому, Дейв попростував до свого робочого кабінету і почав працювати.
Тієї ночі в його мозку виникло дерзновенне припущення про можливість зовсім нового принципу створення кібернетичних машин. Прагнення «Крихітки» самовдосконалюватись наштовхнуло на парадоксальний висновок: при побудові машини вищого класу треба не ускладнювати, а, навпаки, максимально спрощувати конструкцію. Доки електронний мозок лишається невеликим, усі можливі дії машини повинен заздалегідь передбачити і запрограмувати конструктор. Машина ж вищого класу одержить тільки єдину програму — самовдосконалюватись; лише єдину абсолютну заборону — не чинити нічого лихого людині.
Така машина в перші години після створення скидатиметься на сліпе, дурне щеня. Знайомлячись з довколишнім світом, вона робитиме ряд безглуздих, невмотивованих вчинків. Але це не страшно. Хіба ж не так стоїть справа і з живими істотами? Кожен організм набуває досвіду самостійно, ціною численних експериментів, болісних невдач. Дитина опечеться не раз і не двічі, доки затямить, що вогонь небезпечний. А кібернетична машина, маючи бездоганну електронну пам'ять, ніколи не помилиться вдруге. Процес еволюції машинних рефлексів перебігатиме в ній надзвичайно швидко, і вже через кілька декад навчання машина вищого класу зможе виконувати найскладніші завдання.
Розв'язання проблеми було десь близько. Дейву здавалось: досить розповісти вчителеві, і той підкаже, як досягти такого спрощення кібернетичних споруд, як створити малогабаритний електронний мозок на мільйони каскадів.
Настав ранок. В лабораторіях інституту завирувало життя. А директор усе не з'являвся. Лише опівдні на посадочному майданчику перед головним корпусом знизився знайомий вертоліт.
Дейв поспішив назустріч учителеві. Схвильований, збуджений, він одразу ж заходився розповідати про свій проект, однак професор слухав неуважно, а коли зайшли до кабінету, зітхнув і сказав:
— Сідайте, Дейв. Ваша гіпотеза оригінальна, приваблива, але поки що необгрунтована і невчасна.
Дейв ображено знизав плечима. Сів.
— Про машину вищого класу поговоримо пізніше. Зараз вам доведеться облишити навіть «Крихітку». Вища Рада Праці та Оборони доручила вам особисто надзвичайно відповідальне завдання.
Професор одкрив портфель, витяг з нього і простягнув Дейву товстеньку папку. То були дбайливо оправлені фотокопії креслень та схем якогось незнайомого електронно-обчислювального пристрою. Якщо «Крихітка» трохи скидалась на краба, то ця споруда своїм видовженим тулубом і численними низько посадженими сяжками нагадувала сколопендру.
— Що це за машина? — ревниво запитав Дейв.
— Це остання, надсекретна модель інституту автоматики Кейз-Ола.
— Яке ж завдання мені доручається?