— Треба… — професор задумливо барабанив пальцями по столі. — Треба відшукати вразливі місця оцієї машини. Ви сказали вчора: «Крихітка» збожеволіла. Так от треба знайти спосіб викликати божевілля у першої-ліпшої електронно-обчислювальної машини з самопрограмуванням.
У Дейва болісно стислося серце. Справді, зарано ще мріяти про космічний всюдихід! Оця «сколопендра» — не що інше, як кібернетичний танк Кейз-Ола. Як зупинити цю сталеву потвору? Її хоч і примітивний, зате гостроспеціалізований електронний мозок працює швидко й чітко; вона не відчуває, і не співчуває, і не знає страху. Втілення тупої жорстокості, вона плазуватиме, щоб душити й руйнувати, покірна хижацькій програмі: знищувати і не бути знищеною.
— Гаразд, професоре. Який дається строк для виконання?
— Якнайшвидше. Залучіть до роботи увесь відділ. Насамперед дослідіть і складіть детальну інструкцію, як вимкнути атомний реактор і замінити барабани пам'яті.
— Це нелегке завдання, професоре! Бачите: тут позначені цифрові замки. Шифр невідомий.
Професор замість відповіді розвів руками: так, завдання дуже, дуже складне, але від успіху чи неуспіху Дейва, можливо, залежатиме доля сотень тисяч людей.
— Розумію, професоре! — Дейв підвівся, взяв папку з фотокопіями і попрямував до лабораторії.
Розділ VIII
Стун-Ай — кандидат у Кейз-Оли
Мелодійно дзенькнув будильник. Айт розплющив очі, схопився. Його погляд упав на циферблат автоматичного календаря.
Нуль годин одна хвилина Шостого дня Другого місяця Шістнадцятого року. До наміченого Кейз-Олом моменту атаки на Союз Комуністичних Держав лишилося три доби.
Айтові стислося серце. В душу заповзав холодок безнадії, огидне відчуття власного безсилля, неспроможності зупинити оте лихо, що насувається на планету.
Ой, як не вистачає зараз Айтові підтримки й поради! Далеко ті часи, коли месник-одинак був сам собі вчителем і суддею, звітував тільки перед собою. Нині інженер Айт відчував себе солдатом переднього краю, солдатом, який під час бою втратив зв'язок з товаришами та командуванням.
Мей уникає Айта. Можливо, ця надмірна обережність і виправдана, але ж як передати цілий ряд надзвичайно важливих даних, здобутих останніми днями? До «цариці краси» тепер не зайдеш: обов'язки камердинера перебрала на себе її обер-фрейліна.
— Гм… Обер-фрейліна…
У Айта вмить спалахують вуха й щоки: його бентежать спогади про вчорашній день.
Вчора за сніданком Мей сказала напівжартома:
— Ясновельможний, я бачу, період демократії в Уранії скінчився. Ви так налякали своєю сколопендрою ваших дурних наймудріших, що вони приймуть яку завгодно диктатуру, навіть монархію.
— Що ж, — самовдоволено посміхнувся Кейз-Ол. — Не схотіли президента, хай буде монарх.
— А коли так, — підхопила Мей, — то майбутня імператриця повинна мати свій почет. Ясновельможний, ви подбали про моїх фрейлін?
— У вас їх буде досить, але не зараз.
— Ні, зараз! — вередливо заперечила Мей. — Мені дуже не сподобалась Тессі Торн, оте гоноровите дівча, заради якого ви ганяли ракети в космос.
— Не сподобалась?
— Так. Я хочу мати її за обер-фрейліну.
— Яка ж тут логіка?
— Звичайна жіноча, мій любий. Зустрівши мене в салоні «Монії», вона зиркнула так, що… Ні, я мушу поставити її на належне місце!
— Я вважав вас за розсудливу жінку, Мей! — засміявся Кейз-Ол.
— А я — дурненька, ясновельможний! Я тільки чомусь запам'ятала, що професор Торн продав свій пацифізм за можливість урятувати дочку. І мені чомусь здалось, що обер-фрейліна Тессі Торн зможе вблагати свого татуся виготовити для захисту Уранії крихітну бомбочку з антиречовини. — Мей хитнула головою і вела далі вже іншим тоном: — Ви — хороший дипломат, проте забуваєте, що літні мужчини здебільшого не продаються. Їх тільки продають дружини, коханки… і власні дочки. І продають часом дуже дешево: за брязкальця, яким ціна — дві-три сотні дайлерів. Словом, я сама візьмусь за цю справу… Псойсе!
— Так, міс…
— Приготуй покої для міс Тессі поруч моїх. Ви не заперечуєте, ясновельможний?
Кейз-Ол похитав головою. В його очах світились вогники зацікавленості й захоплення: ні, оце дівча таки заслуговує на вензель «місіс Кейз»! Розуму їй не позичати; по слово до кишені не ходить. А характерець… О, це буде справжня імператриця!
Айт зустрів Тессі вчора надвечір.
Дивно: здалося, що він уже бачив її раніше. Де? Коли? Невідомо. Але то, мабуть, тільки гра уяви.
Здавалось, ніби й Тессі впізнала його, хоч ніколи не бачила досі. Її карі очі глянули на нього так пильно, так… Ні, Айт неспроможний визначити, що було в тому погляді. Тільки чомусь захотілося скинути з себе машкару старика, випростатись на весь зріст.