Вони стояли поруч, Мей і Тессі, не схожі, навіть протилежні в усьому. Звичайна краса Тессі не витримала б змагання з витонченою, довершеною красою Мей. Але, на противагу спокійній і холодній Мей, Тессі була душевною і ніжною. Вона вмить засліпила, підкорила Айта щирим поглядом великих очей.
— Тобі сподобалась моя обер-фрейліна, Псойсе? — почувся насмішкуватий голос «цариці краси».
Айт здригнувся, машинально відповів:
— Так, міс.
Його очі стрілися з очима Мей.
— Сподіваюсь, ви з нею будете друзями… Ходімо, міс Тессі.
Ця сценка тривала кілька секунд, а інженер Айт не може заспокоїтись і досі. Він ще не хоче признатись, що зрадив Мей і покохав іншу; йому здається, що він стурбований тільки долею людства. Але дедалі дужче наростає в ньому бажання ще раз побачити Тессі, почути її голос, зустрітися з нею поглядом.
Перед очима Айта перебігають картинки минулого. Перша зустріч з Мей… Подорож до Синього водоспаду… Останній поцілунок…
Чи була ж то справжня любов, якщо вони з Мей не наважились шукати одне в одному спільників, якщо кожен віддавав не всього себе, а тільки частинку? Їх кинула в обійми одне до одного весна. Але вона триває недовго. Облетіли б, осипалися ніжні пелюстки первоцвіту, і Айт та Мей розійшлися б у різні боки. Для спільного життя замало любити. Треба бути однодумцями.
З Тессі Торн взаємини складаються по-іншому. Ще не знаючи її, Айт полюбив щирість і хоробрість дівчини, відчув у ній те, що обеззброює й підкоряє найсильніших мужчин. А тепер…
Що ж тепер?.. Псойс, старий Псойс стоїть перед люстерком, пильно й допитливо розглядаючи своє відображення.
Торжествуй, друже Айт: молодість повертається! Звичайно, цьому худорлявому підстаркуватому чоловікові, який поглядає з люстра дещо розгублено, далеко до стрункого красеня Айта, але й псойсівського в ньому вже дуже мало.
Радісне відчуття молодості витіснило в Айтовій душі неспокій і зневіру. Вже зовсім по-іншому дивиться він на свою роль. Не поспішай, друже Айт, на все буде свій час. Мей — хороший головнокомандуючий: вона знає, коли та як скомандувати! А зараз — одягайся! На тебе чекає важкий день.
Цей день справді приніс чимало прикрих несподіванок.
З наказу Кейз-Ола Айт поїхав по обіді до порту Уранії зустрічати дружин та служників «наймудріших», що прибули з другим рейсом «Монії». Після закінчення офіційної церемонії Айт затримався на пристані, і тут до нього підійшов огрядний чолов'яга у формі служника короля хімії Хейл-Уфа.
— Як тут чудесно! — Він подивився пильно Айтові у вічі, зробив ледь помітний знак.
Айт здригнувся: то був умовний знак «Братства Синів Двох Сонць». Майже машинально він повторив жест.
— Палите? — незнайомий простяг йому цигаркову коробку.
Айтові довелось узяти її, а разом з нею — клаптик паперу з лаконічною фразою: «Готуйся здійснити свою справу!»
За кілька довгих місяців перебування в машкарі старого Псойса інженер Айт почав забувати про свою приналежність до «Братства Синів Двох Сонць». Здавалось, і «Братство» забуло про нього. Але ні, воно тільки не надокучало. «Справа» була аж надто ясна: треба знищити Кейз-Ола, і негайно, бо «братчики» не подарують зволікання.
Однак на цьому не скінчилось. Не встиг Айт навіть обміркувати ситуацію, як його викликав Кейз-Ол.
Трильйонер був чимось стурбований і роздратований. Він довго сидів мовчки, задумливо барабанячи пальцями по столі, потім підвів голову.
— Отже, ти вважаєш, що його слід усунути?
Айтові добре знайома Кейз-Олова манера міркувати вголос.
— Звичайно, він знає багато… Надто багато!.. «Він чекав довго!» Ну, то й що?
Ось тепер уже Айт зрозумів: йдеться про шеф-інженера Уранії, Стун-Айя.
— От що, Псойсе, ти пам'ятаєш оту ампулку з отрутою, яку дала тобі мадам Кетті?
— Так, ясновельможний.
— Знаєш, як у середні віки перевіряли жінок, хто з них відьма, а хто ні?
— Не знаю, ясновельможний.
— Запідозрених кидали в річку. Невинні тонули, а винні залишалися на поверхні, і тоді їх спалювали.
— Розумію, ясновельможний.
— Завтра запросиш Стун-Айя на обід до себе. Вип'єте з ним по чарці доброго вина. Він заслужив на таку честь.
— Буде зроблено, ясновельможний.
— Я ніколи не давав тобі таких завдань, Псойсе… — Кейз-Ол підвівся, похмуро глянув у куток. — Але зараз надходить вирішальна мить. — Він стис кулак, погрозив комусь. — Іди, Псойсе! Ампулку знайдеш у середній шухляді стола в кабінеті.