Бідна дівчина — вона рабиня свого почуття, заздалегідь сприймала коханого таким, яким він буде, і все ж мимохіть здригнулась, коли побачила його вперше.
Вони зіткнулись несподівано, біля кабінету Кейз-Ола. Звідти вийшов та й закляк на порозі скоцюрблений дід.
Тессі мало не зойкнула в оту мить. Але в наступну вона зустрілась поглядом з Айтовими очима і забула про все на світі.
Великі, чорні, пильні, вони дивились на Тессі так пристрасно й палко, як не дивився на неї ніхто й ніколи. Це були ті очі, що причарували її півроку тому, підкорили назавжди. Зараз вони були ще любіші: їхня сумовитість поступилась рішучості, самозаглибленість — зосередженості. Коханий ніби дивувався й запитував, кудись кликав, щось хотів сказати — і все це перебігало в його погляді, немов натхненні акорди симфонії, яка збуджує й хвилює, а висловити чогось чітко не може.
— Тобі сподобалась моя обер-фрейліна, Псойсе?
Тессі схаменулась. Очі в «цариці краси» були гострі, майже зненависні. А в голосі прослизнуло те, що могла відчути лише жінка: біль і образа, обурення і тривога.
«Ревнує?.. Невже вона знала справжнього Айта?»
Тессі збентежено відкинула цю думку: ні, Мей просто незадоволена, що її обер-фрейліна погано грає свою роль.
— Ходімо, міс Тессі.
Тессі зробила кілька кроків і озирнулась.
Услід їм дивився незграбний старик. На його обличчі застигла скептична посмішка, тьмяний погляд напівзаплющених очей був холодний і байдужий. Але тепер Тессі вже не боялась цього. Як жінка і як лікар, вона відчувала, що Айт значною мірою інсценує старість.
Того дня Тессі раз по раз ловила себе на тому, що їй хочеться сміятись, танцювати, співати. Вона кохала і не соромилась свого почуття. Її Айт — справжня людина, і вона не віддасть його нікому!
…Це було тільки вчора. А зараз Тессі Торн лежить на канапі в своїй спальні, дивиться в куток і нічого не бачить. Її зір і слух лишились там, у кабінеті Кейз-Ола, звідки обер-фрейліну ввічливо витурили годину тому.
Як там? Що там? Рветься у дівчини серце з грудей, закликає побігти на допомогу коханому — і не можна цього зробити. Треба чекати, чекати, чекати.
Але ось лунає, нарешті, довгожданий голос Мей:
— Міс Тессі, прошу, зайдіть до мене.
Схопилась дівчина. Помчала стрімголов. Зупинилась на порозі, благаючи поглядом: «Скажи, що з ним?»
А «цариця краси» спокійнісінька.
— Фі, як огидно, міс Тессі! Отак довіряєш, довіряєш своїм служникам, а замість подяки тобі напакостять, та й годі! Ви чули, що втнув отой мерзотник Псойс?
— Так, міс.
— І уявіть собі: не признався, а почав викручуватись, брехати. Ясновельможний так розлютився, що замалим не застрелив і його.
— Ну, і що? — мабуть, інтонації голосу Тессі були зовсім не такі, які потрібні, бо Мей глянула на неї грізно. Але відповіла вона з тією ж байдужістю:
— Звичайно, так і слід було б зробити. Але я порадила зачекати. Мабуть, в нього є спільники, і їх треба викрити. Словом, негідника посадили до буцегарні.
— Так йому й треба.
О, Тессі тепер уже могла зіграти задоволення! Айт — живий! Найважче було врятувати його саме в першу мить.
«Дякую, дякую, Мей!»
«От бачиш, дурненька! Навіщо ж було хвилюватись?»
Це — німа розмова двох спільниць. Навряд чи її зрозуміє хтось третій. Але ж поглядом не передаси зміст Айтової записки. А це треба зробити негайно.
— Міс, у вас закотився комірець.
— Невже?
— Так, ось тут… — цупкий прямокутничок перейшов з руки в руку.
— Мені взагалі не подобається оця сукня, міс Тессі. Зараз я надіну іншу.
Коли Мей, за п'ять хвилин по тому, вийшла з гардеробної, Тессі з виразу її обличчя зрозуміла, що записка — радісна й важлива.
— Міс Тессі, я забула вам сказати: наше весілля з містером Кейз-Олом відбудеться післязавтра.
— Післязавтра?! То як же можна?! Адже нічого не готове!
— Все готове, моя люба! — загадково посміхнулась Мей. — Погана була б з мене місіс Кейз, якби я не подбала про все заздалегідь.
Вона підійшла до відеофону і викликала Головного Адміністратора.
— Весілля відбудеться післязавтра.
— Зрозуміло, міс.
— Псойс несподівано захворів. Усі його обов'язки я покладаю на тебе.
— Так, міс.
— Виконуй! — Мей вимкнула відеофон, постояла кілька хвилин замислившись, потім сказала: — Весілля відбудеться в призначений час… Тессі, ви коли-небудь уявляли собі, яким буде ваше весілля?
Тессі заперечливо похитала головою.
— А я уявляла, — голос Мей здригнувся. — Я ніколи не мріяла бути дружиною трильйонера; мої батьки були небагаті. Мені здавалось: зберуться друзі, хороші друзі… Ми поїдемо до Синього водоспаду… Ви ніколи не були там?