— Незабаром над нашою територією пролітатиме «Зоря Кейз-Ола». Сам розумієш, зовсім небажано, щоб фотографії останніх саморушних машин потрапили до Генерального штабу Монії.
Рум промовчав і тільки пізніше, коли над хмарами невисоко над обрієм з'явилась осяйна цятка — «Зоря Кейз-Ола», запитав:
— Читав повідомлення про Нараду «наймудріших»?
— Хіба це несподіванка? Рано чи пізно Кейз-Ол все одно спробував би нас роздушити, навіть коли б сам загинув при цьому. Але як тобі подобається його неприступна Уранія?
— Мерзотник! Витягнемо його й звідти!
Запала пауза. Брати проводжали похмурими поглядами зірочку, яка неквапно котилася по східній половині неба просто на південь.
— Нема? — тихо запитав Рум.
— Ні, — сумно відповів Дейв.
Вони розуміли одне одного: мова йшла про лист від Майоли.
— Які ми були тоді дурні, — кивнув Рум головою в напрямку руху «Зорі Кейз-Ола».
— Дурні й сліпі. Ми бачили в ній жінку і не бачили людини. Пам'ятаєш оту фотокартку? «Його життя — справжній подвиг!» — сказала вона тоді…
— А пам'ятаєш: «Я зіграла б таку роль»?
— Так…
Швидко сутеніло. Ось уже й погасли останні відблиски дня. Небо запнула темна ковдра, поцяткована яскравими зорями. А брати все ще стояли, задумливо дивлячись у далечінь. Рідні й близькі, вони водночас були безмежно далекі, бо їх роз'єднала надмірна схожість; по-безглуздому чужі, бо пройшла між ними жінка, яку забути несила, жінка, яка з'явилась на мить, щоб зникнути назавжди.
Розділ IV
«Зоря надії» зводиться над світом
Коли Рум повернувся з інституту автоматики, його чекав наказ негайно прибути до Вищої Ради Праці та Оборони Союзу Комуністичних Держав.
Виклик не здивував Рума. Як пілот надстратосферної авіації, він часто діставав несподівані термінові завдання. Не здивувався він і тоді, коли начальник відділу реактивної техніки Вищої Ради, давно знайомий професор, подав йому папірець з офіційним штампом.
— Підете астронавігатором на гравітольот «Зоря надії».
Він сказав це таким звичайним тоном, що Рум цілком машинально відповів:
— Єсть! — і раптом закліпав очима. — Даруйте, професоре. Як ви сказали? Гравітольот?
Той лукаво посміхнувся.
— Погодьтеся, що точніша назва — мезонно-гравітонний резонатор скерованої дії — надто кострубата.
Рум збентежено поклав на стіл щойно одержане призначення.
— Я на гравітольотах не літав…
— А хто на них літав, мій друже? — професор розкрив папку і дістав звідти аркуш цупкого паперу.
Це була фотографія велетенської, якщо судити з розмірів довколишніх предметів, споруди, схожої на диск. Понад її краєм, немов пружок на тарілці, тягся ряд ілюмінаторів. У центрі диск потовщувався, перетворювався на кільце сферичних башточок, які правили за основу численним антенам короткохвильових випромінювачів.
— Грандіозно!.. — прошепотів Рум. — Я думав, що «Зоря надії» не більша за трансконтинентальну ракету, а це… Та це ж не гравітольот, а справжній штучний супутник!
— Тому його й назвали «Зоря надії», — серйозно сказав професор. — А втім, для розмов немає часу. Краще давайте поговоримо ось про що: під час останнього випробування на «Зорі надії» вибухнув один з резонаторів. Екіпаж зазнав великих втрат. Резерву підготовлених навігаторів не вистачало, щоб поповнити екіпаж. Тільки через це ми й викликали вас. Хочу попередити — завдання небезпечне. Гравітольот стартує менш як за добу, а вам ще треба хоч сяк-так ознайомитися з ним. Якщо у вас є бодай крихітний сумнів, відмовляйтеся зразу.
— Я полечу, професоре! — тихо сказав Рум.
— Ну, тоді щасти вам! — професор міцно потис йому руку. — Пильнуйте, Руме! Читали повідомлення про Нараду «наймудріших»? «Зоря надії» стане Кейз-Олові кісткою поперек горла. Не виключена можливість, що проти нас будуть влаштовуватись всілякі провокації, аж до спроб знищити гравітольот. Його автомати захисту працюють надійно, але й од вашої пильності залежатиме дуже багато.
— Я це розумію, професоре!
— Вилітайте негайно.
До озера Миру, велетенської штучної водойми посеред Скелястого пасма, ракетоплан Ради Праці та Оборони переніс Рума за одну годину.
Не затримуючись ні на мить, Рум помчав з аеродрому до озера. Він здав свої документи комендантові об'єкта, одержав перепустку і разом з кількома новими колегами вийшов на пристань.
«Зоря надії» зблизька справляла ще величніше враження. Катери, які сновигали навколо неї, здавались мало не горіховими шкаралупками, а люди біля апаратури на зовнішній поверхні — крихітними комахами.