Хоч і повільно, але дві світлі плямки в промені прожектора таки наближались одна до одної і нарешті злились. Повернутись на ракетоплан було неважко: треба тільки намотувати на котушку тросик, прив'язаний до кільця шлюзової камери.
Не минуло й п'яти хвилин, як до кабіни керування заплив бортмеханік, тягнучи за собою блакитнувато-сірий великий скафандр. Лікар і Рум кинулись йому назустріч.
Незнайома конструкція перешкоджала їм скинути шолом негайно, хоч ішлося вже про секунди: жінка не подавала ознак життя; її очі були заплющені, спраглі уста напіввідкриті.
— Швидше, швидше! — лікар рвонув навмання за якийсь важіль; пластмасовий шолом відскочив на пружині: розкрилась грудна частина скафандра.
Перед ними лежала молода гарна дівчина з пишною хлоп'ячою зачіскою.
— Так ось ти яка, Тессі Торн!.. — прошепотів Рум. — Жива?
Лікар нахилився до дівчини, кивнув:
— Дихає… Мабуть, просто шок… Ознак кисневого голодування немає; стрілка газометра ще не на нулі.
Він розстебнув комірець сукні, щоб звільнити груди, але раптом зупинився:
— Стривайте, тут щось сховано…
Обережно витяг невелику пласку скриньку.
— Дозвольте! — Рум узяв її, розкрив. Це була крихітна радіостанція, ввімкнена, якщо судити з червоного вогника на панельці.
— Цікаво! — він запхнув у вухо мініатюрний навушник, прислухався.
— Тессі, Тессі, що сталось?! — пролунав схвильований чоловічий голос, зовсім не схожий на голос отого невідомого Фредді. — Я вже тебе не чую! Я тебе не чую! Відповідай мені, відповідай!
В голосі лунала така тривога, такий біль, що Рум аж набрав повітря в легені, аби заспокоїти людину, але вчасно стримався. Невідомо, що це за дівчина і хто її викликає. Цивільне вбрання та старанно захована радіостанція змушують замислитись: чи це часом не розвідниця з Союзу Комуністичних Держав, послана на «Зорю Кейз-Ола»?
— Ну, що там у вас? — почувся нетерплячий голос капітана гравітольота. — Чому не вмикаєте екран?
— Щось зіпсувалось. — Рум побоювався, щоб не підслухали. — Тессі Торн врятована, але ще непритомна. Повертатись?
— Ні, лишайтесь там. Максимум за годину до вас прибуде ракета з «Зорі Кейз-Ола» і забере потерпілу.
— Але, товаришу капітан…
— Ви зрозуміли мене, товаришу Рум?.. Потерпілу треба передати на «Зорю Кейз-Ола». Такий наказ ВРПО.
— Буде виконано!
Лікар уже закінчував свої складні маніпуляції. Врятована поступово приходила до тями; її обличчя рожевіло, подих глибшав.
«Бідна дівчина! — думав Рум. — Після такої страшної пригоди зустрітись на часинку з своїми та й знову повернутись у лігвище ворога».
Він був цілком певний, що Тессі Торн — чи як там її звуть насправді, — розвідниця СКД.
«Ось так, може, й Майола…» — Рум дивився на цю дівчину, а бачив перед собою іншу, наймилішу в світі.
«Де ти, люба?! Як би я хотів тебе побачити!»
Він не міг знати, що зустріч з Майолою принесе йому не радість, а біль і скорботу.
Розділ V
«В цій грі пішаків немає!»
Рідна Пірейє, яка ж ти зелена, яка красива! Пройшов дощик, покропив ліси й поля, порозсипав сріблясті цятки на бетонованій смузі автостради. Краплинки роси на свіжій зелені здаються прекраснішими за найкоштовніші дорогоцінності. Вологе й прохолодне повітря вливається в груди, як нектар. Заїжджена автострада видається чарівним шляхом у невідоме. І хочеться жити, співати, вимахувати руками, витанцьовувати або лягти горілиць і проводжати мрійним поглядом хмарки.
Тессі Торн ще хвора. Їй не дозволяють сидіти за кермом автомашини. Але вона хвора по-дивному, перебуває в такому стані, коли це нездужання їй навіть приємне. Тіло живе, серце співає, а минуле — подаленіло, зникло геть, ніби його й не було.
Назавжди викреслено з життя Фредді Крайна, похмурого Проута, «Зорю Кейз-Ола» і оту добу в міжпланетному просторі, що була найстрашнішим випробуванням.
Вітрогонки Тессі більше немає. Рештки її безтурботності перетліли в ті хвилини, коли загинула всяка надія на порятунок. Але нова Тессі аж ніяк не збирається розлучатися з молодістю. Навпаки, після того як смерть зазирнула їй у вічі, дівчина ще дужче полюбила життя, бо узнала його ціну.
Рожева «Ластівка» не мчить, а просто летить над землею. Тессі аж шкода, що незабаром урветься цей навальний літ.
— Ще!.. — просить вона шофера, коли той відпускає педаль газу.
— Ні, міс Тессі… Щось трапилось з мотором. Чуєте — стукає.