Звідки знати Тессі — може, й справді стукає… Але чому «Ластівка» зупиняється біля старезного драндулета, що стоїть на галявинці обіч дороги? І чому з ліска поспішає сюди незнайомий мужчина з квітами в руках? Однак стривай, стривай! Та це ж Люстіг!
— Ну, космонавтко-невдахо, тебе можна привітати з поверненням на рідну планету?
Дівчина мовчки дивилась на нього, і очі її повнились слізьми.
— Здрастуй! Я тепер вирішила бути тільки серйозною.
— Я бачу! А «Ластівку» знову гнала на двісті п'ятдесят? — Люстіг притяг її за руку, поцілував у щоку: — Це за те, що лишилась жива. А тепер ходімо.
Він повів її на галявину, показав на простелений під кущами плащ:
— Сідай! Ти знаєш, що твоєму батькові поставлять за життя золотий пам'ятник? Як і слід було сподіватись, від тебе це приховують. Ну, то прочитай, — він подав їй газету. Тессі швидко проглянула повідомлення.
Золотий пам'ятник. Що ж, тільки п'ять учених Монії заслужили таку честь за останні двадцять років. І серед них — її батько. Але… Дівчина замислилась. Антиречовина… Антиречовинна бомба…
— Це дуже погано, Люстіг? — запитала вона жалібно.
— Як тобі сказати… — він підвівся, узяв її за руку. — Антиречовинну бомбу, мабуть, не встигнуть виготовити, бо…
— Я розумію…
— Твій батько дуже серйозно посварився з Кольріджем.
— Але ж, наскільки я знаю…
— Ти нічого не знаєш! Професор Літтл розповів мені все.
— Він у тебе? — радісно вигукнула Тессі.
— Так… Ти з ним зустрінешся сьогодні надвечір. Проте не перебивай… Щоб урятувати тебе, твій батько і Кольрідж погодились працювати в ядерному інституті Кейз-Ола, в Уранії.
— В Уранії?! — Тессі схопилась за голову. — Якщо це правда, то я…
— То ти зустрінеш це повідомлення схвально! — різко сказав Люстіг. — І навіть більше: ти наполягатимеш, щоб професор Торн узяв за помічника — тобто що я кажу: за лакея! — отакого собі безробітного шофера на ім'я Люстіг.
— Ніч-чого не розумію! — Тессі дивилася на Люстіга майже з розпачем. — Звісно, я не заперечуватиму, якщо так треба. Але я просто почуваю себе пішаком! Я готова була зректись батька за те, що він такою ціною заплатив за можливість урятувати мене, а ти…
— А я ще раз повторюю, Тессі: це дуже й дуже добре! В нашій грі пішаків немає… Ніхто не примусить професора Торна працювати над антиречовинною бомбою, якщо тільки він сам не згодиться на це. Професор Торн може заявити хоч зараз, що розриває свою угоду з Кейз-Олом. Ну, то що ж — Кейз-Ол знайде інших фізиків, менш принципових, хоч і менш талановитих. Але тоді до Уранії не потрапить ні Тессі Торн, ні Люстіг.
Він помовчав, узяв руку Тессі і приклав її до своїх уст.
— Моя рідна! Ти знаєш: я тебе люблю… Я кажу це вперше і востаннє; може, нам і розмовляти більше не доведеться… Цими днями до Уранії вирушить така собі екскурсія в складі кількохсот чоловік.
Люстіг помовчав, озирнувся і прошепотів:
— Це означатиме, що незабаром почнеться війна! За всяку ціну треба зробити так, щоб в оцю екскурсію поїхали й ми всі. Знай, моя рідна: звідти ми можемо не повернутись…
Тессі сиділа нерухомо. Тільки рука її міцно стисла руку Люстіга.
— Я хочу, щоб ти дожила до того часу, коли на планеті не буде ні Уранії, ні Кейз-Ола; хочу, щоб ти на власні очі побачила новий світ. Але я хочу також бачити тебе справжнім бійцем. — Він потер чоло. — І, зрештою, я не знаю, де буде небезпечніше: в Уранії чи тут… Вибирай сама.
Вони довго сиділи мовчки. Власне, вагань у Тессі Торн не було. Вона розв'язала це питання ще тоді, коли перейняла естафету від старого Лайн-Еу, коли усвідомила, що існує тільки один шлях для чесної людини — шлях боротьби за мир.
— Гаразд, Люстіг! Я зроблю все так, як ти радиш. Думаю, що до Уранії ми потрапимо разом. І не для того, щоб загинути, а щоб перемогти!
Решту того дня Тессі згайнувала у чисто жіночих турботах: никала по магазинах, накуповуючи всілякий дріб'язок, побувала в перукаря, зайшла до кравчині. Все це вона робила з якогось внутрішнього почуття самоствердження. Їй хотілось переконати саму себе, що ще будуть літа і зими, ще не раз шитиме вона у найкращої кравчині ошатні сукні, чіплятиме на них різні прикраси.
Все ж десь у підсвідомості блукав тоскний неспокій. Він зник аж після зустрічі з Літтлом.
Коли в домовлений час Тессі зупинила свою «Ластівку» на схрещенні Кільцевої магістралі та ПР-5, до неї підійшов чоловік у брудному комбінезоні чорнороба.
— Професор Літтл?! — вигукнула вона.
— Тс-с-с! — з удаваним переляком замахав руками Літтл. — Не промовляйте імені цього боговідступника й гангстера! Він помер. Я — його спадкоємець. Але слід сказати, що небіжчик лишив небагато: тільки сякі-такі знання з метеорології… Здрастуйте, міс Тессі!