Заради історичної справедливості треба відзначити, що принаймні деякі з ідей першого українського нациста М. Міхновського таки були імплементовані в політичну реальність. Це сталося після проголошення державної незалежності 1991 р., коли в країні сформували режим парламентсько-президентської республіки. Як стверджує А. Бутенко, для М. Міхновського як представника «окремого національно-соціалістичного напрямку українського національно-визвольного руху» державна самостійність унітарної соціалістичної Української держави у формі президентсько-парламентської республіки із широкими правами громадян, незалежністю трьох гілок влади та широким місцевим самоврядуванням була засобом «максимального захисту національних інтересів».[84]
Не можна забувати і про те, що для М. Міхновського, як і для всіх без винятку українських націонал-соціалістів, не існувало таких понять, як «право» та похідні з нього «закон», «демократична процедура» абощо. Так само не існувало для них і питання про внутрішньо– та зовнішньополітичні можливості для реалізації таких завдань, питання про готовність «українського» суспільства сприйняти такі ідеї, а тим більше про готовність заплатити за них невідому ціну.
С. Шелухін
Походження невідоме. Випускник юридичного факультету Київського університету. 53 роки.
Сергій Шелухін – чи не єдиний відомий на сьогодні інтелектуал-правник, який розробив та залишив у спадок повноцінну політико-правову теорію конституювання та розвитку Української держави. Як довів Я. Турчин, свою оригінальну теорію С. Шелухін виводив із самозрозумілої для нього кельтської теорії походження України-Руси[85]. Але в контексті даного дослідження важливо підкреслити інше: Шелухін-юрист стверджував – Переяславська угода 1654 р. з юридичної точки зору була не чим іншим, як оборонним союзним договором між Українською республікою і персонально московським царем. Із цього він зробив висновок, що державна незалежність України відновилася в день зречення Миколи II з престолу, а не була проголошена IV Універсалом.
Трактуючи Україну як однонаціональну країну, в якій до 1842 р. вважалося чинним власне українське писане та звичаєве право, а після цієї дати запроваджувалося російське законодавство, С. Шелухін цілком справедливо вважав, що останнє «значною мірою використовувало досягнення українського права». На його думку, український народ попри це не тільки «не загубив власного правового мислення, а й зберіг, розвивав свої національні правові традиції». Натомість у Галичині, вважав С. Шелухін, 1435 р. замість українського був уведений у дію польський «Вісліцький статут», у 1797 р. Габсбурги запровадили чуже українській психології німецьке законодавство. Отже, досягти правової єдності Галичини та Наддніпрянщини, за С. Шелухіним, можна було лише за умови відродження і поступової активізації українського національного законодавства в Галичині.
Звідси випливали й інші висновки, сформульовані видатним українським мислителем, політичним та громадським діячем. Галичина, Дон, Кубань, Крим повинні були набути статусу окремих територіальних або автономних одиниць Української держави. Така концепція федералізму, який є інструментом зміцнення української державності, передбачала, що така федерація повинна бути заснована на засадах безкласовості та рівності всіх народностей, які її утворюють. Самостійність при цьому С. Шелухін розглядав як щабель до федерації, оскільки, на його думку, федерація – це держава, яку утворюють самостійні та рівноправні держави. Отже, питання про федеративний устрій України можна було б розглядати лише після набуття нею державної незалежності (яка, згідно з його поглядами, настала після зречення останнього російського імператора) та за умови «внутрішньої консолідації українського народу», під якою він розумів як компроміс у вирішенні релігійних, правових та мовних розбіжностей. Майбутнє України він бачив у складі Чорноморської Адріатичної Федерації – союзу народів, «близьких за расовими, психологічними та духовними ознаками», тобто в союзі із чехами, словенцями, сербами, словаками та хорватами; можливість федерації Української держави з польською та російською вважав шкідливою та передчасною.
84
Бутенко А.П. Еволюція поглядів М.Міхновського на українську державність та шляхи їх практичної реалізації: Дис… канд. іст. наук: Черкаський національний унт ім. Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2006. – 20 с – С. 12, 13, 14.
85
Згідно з нею, мігрувавши з території Провансалю, кельти-руси-ни