5) «Життя показало, що на той час втілення в суспільну практику автономістсько-федералістської моделі було об’єктивно неможливим» – не було навіть на теоретичному рівні схеми запровадження федеративного устрою, але найголовніше – «перетворення колишньої Російської імперії на федеративну республіку не могло бути результатом бажань і дій одного або навіть кількох потенційних суб’єктів майбутньої федерації. Потрібна була воля й об’єднання зусиль значної частини націй колишньої “тюрми народів”»;
6) альтернативний, тобто самостійницький шлях розвитку, «з теоретичної точки зору… виглядає більш логічним» за автономістсько-федералістський, але «український політичний провід все одно змушений був визнати його як єдино вірний шлях національно-державного розвитку та розпочати його реалізацію. Але час був втрачений…»;
7) українські партії за доби Центральної Ради «в цілому розробили власну модель суспільно-політичного розвитку», але «як альтернативу варіантам, запропонованим спочатку Тимчасовим урядом, а згодом РНК…».[97]
Коротко кажучи, як українські політичні партії в цілому, так і їх лідери зокрема поняття про принципи можливого майбутнього державного статусу «України» не мали, уся їх державотворча діяльність у 1917 р. була суцільною імпровізацією на тему: «абияк, тільки не так, як у москалів (поляків, євреїв)», тобто не так, як пропонують представники загальноросійських партій – чи то демократичних, чи то соціалістичних, чи то більшовицької.
Можливо, цей висновок занадто радикальний і відображає виключно наші особисті смаки? Звернімося до авторитету сучасних дослідників, спробуємо проаналізувати конкретно-історичні уявлення політичних сил та їх лідерів, які діяли на території сучасної України на початку ХХ століття, умовно розташуємо ці погляди «по горизонталі», «зліва – направо», розуміючи під «лівими» ті погляди на питання державного устрою, які засадничо заперечували необхідність існування держави як такої; на крайньому, «правому», так би мовити, фланзі в цьому випадку опиняться крайні тоталітарні (у нашому випадку – більшовицькі) погляди, згідно з якими держава є альфою і омегою всього сущого, поза державою ніхто і ніщо існувати не може, людина, усі суспільні та політичні інституції існують тільки тому, що є лишень еманацією держави.
Державницькі ідеї політичних партій
Анархісти
Отож, у цьому випадку, на крайньому «лівому» фланзі нашої умовної горизонтальної «лінійки» опиняться анархісти. Станом на 1917 р. (та і пізніше – аж до повного фізичного винищення або в розстрільних підвалах НКВС, або в концтаборах ім. Нафанаїла Френкеля) вони не являли собою якоїсь гомогенної, організованої політичної сили. Це були розпорошені в просторі нечисленні, маловідомі серед населення, політично та електорально невпливові гуртки політичних дисидентів. У цілому, їх погляди на питання державного устрою взагалі мали крайній антиетатистський характер і зводилися до такого:
1) у країні треба розв’язати соціальну революцію, яку необхідно поглибити до крайньої межі, «з метою надання їй характеру глибинного соціально-економічного перевороту, покликаного остаточно ліквідувати політичне, економічне, національне та інше гноблення»;
2) «переважна більшість» анархістів «вимагала негайної ліквідації державного устрою»;
3) анархісти вимагали «визнання пріоритету місцевих самоврядних структур перед будь-якими центральними координуючими органами», та «заперечували владну ієрархію»;
4) в цьому сенсі «вони були антиавторитарною лівою альтернативою большевизмові».[98]
Іншими словами, анархісти виразно та недвозначно відкидали засадничо саме поняття «права» в тому сенсі, в якому ця категорія на початку ХХ ст. існувала в понятійному просторі як європейському, так і суто російському.
Партія соціалістів-революціонерів та соціал-демократична (об’єднана) партія
Приблизно в центрі запропонованої нами вище умовної горизонтальної «лінійки» політичних партій за їх ставленням до питання державної розбудови післяромановської Росії стоять, на наш погляд, партія соціалістів-революціонерів (ПСР), а правіше від неї – партія соціал-демократична об’єднана – РСДРП (об).
97
Любовець О.М. Ідейно-політичні процеси в українських партіях у контексті альтернатив революційної доби (1917—1920 рр.): Дис… д-ра іст. наук: Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка. – К., 2006. – 31 с. – С. 12, 13, 14, 15.
98
Боровик М.А. Анархістський рух в Україні (1917—1921 рр.): Дис… канд. іст. наук: Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 19 с. – С. 11, 13, 14.