Тож нехай люди оберуть свій бік. Запишуться в команду Ніка чи команду Емі. Виведемо гру на наступний рівень. Почнемо продавати бісові футболки.
Аж ноги підкошувалися, коли я йшов сказати Емі: я вже не актор у її історії.
Я показав їй текст з кричущою назвою «Психопатична сука». Невеличкий жарт, зрозумілий тільки нам. Ми обоє любимо такі жарти. Я чекав, що вона кинеться дряпати мені обличчя, дерти одяг, кусатися.
— Ой! Який ідеальний момент,— радісно відреагувала вона і вишкірилася до мене.— А можу і я тобі дещо показати?
Я змусив її все зробити ще раз. Подзюрити на паличку, поки я сидів поруч на підлозі ванни, дивлячись, як сеча витікає, потрапляє на паличку і забарвлює її в блакитне — це ознака вагітності.
Потім я поволік її в авто й завіз до лікаря. Там спостерігав, як у неї беруть кров, бо насправді Емі не боїться крові. Ми дві години чекали результатів.
Емі була вагітна.
— Дитина, звісно ж, не моя,— сказав я.
— Ой, вона твоя,— посміхнулася Емі у відповідь. Спробувала лащитися.— Вітаю, татку.
— Емі...— почав я, бо ну звісно ж, це була неправда: я не торкався своєї дружини з моменту її повернення. А потім я все пригадав: коробка серветок, вінілове крісло, телевізор, порно і моя сперма десь у лікарняній морозилці. Я залишив на столі те повідомлення, де писалося, що сперму збираються знищити, бо я хотів викликати в Емі докори сумління, а потім повідомлення зникло. Просто моя дружина взялася до справи — і це було не знищення сперми, а її збереження. Про всяк випадок.
У мені несамохіть надулася величезна бульбашка радості, та незабаром ота радість перетворилася на металеву клітку жахіття.
— Заради моєї безпеки потрібно зробити кілька речей, Ніку,— сказала Емі.— Бо, маю сказати, тобі майже неможливо довіряти. Для початку тобі, звісно ж, доведеться витерти з комп'ютера свою книжку. А щоб уладнати все інше, ми складемо письмове свідчення під присягою, що ти сам придбав усі ті речі у повітці, а потім сховав їх там. А ще — що раніше ти вважав, наче я тебе підставляю, але зараз кохаєш мене, а я кохаю тебе, і все чудово.
— А якщо я відмовлюся?
Вона поклала руку на свій невеличкий пухкий живіт і насупилася.
— Гадаю, це буде просто жахливо.
Ми роками боролися за контроль у шлюбі, у нашій любовній історії, у нашій життєвій історії. Мене остаточно переграли. Я створив книжку, а Емі створила життя.
Я міг поборотися за опіку над дитиною, але вже знав, що програю. Емі смакуватиме нашу битву. Лише Господь знає, що вона вже підготувала. Коли вона доведе справу до кінця, я не зможу бачити дитину навіть на вихідних, а спілкуватимуся зі своєю плоттю і кров'ю у дивних кімнатах, де неподалік сьорбатиме каву наглядач і спостерігатиме за мною. А може, не буде й цього. Раптом я уявив звинувачення у розтлінні чи жорстокості. Після цього я вже ніколи не побачу власної дитини і знатиму, що вона захована якнайдалі. А матуся шепоче й шепоче брехні у манюсіньке рожеве вушко.
— До речі, це хлопчик,— заявила Емі.
Зрештою, я став в'язнем. Емі володітиме мною, скільки схоче, бо я маю урятувати свого сина, маю спробувати розплутати, розпустити, розмотати все, що вона накрутила. Я справді готовий життя віддати за свою дитину і з радістю на це піду. Я виховаю свого сина доброю людиною.
Я видалив свою історію.
Боні підняла слухавку після першого ж гудка.
— В «Будинку млинців»? За двадцять хвилин? — запитала вона.
— Ні.
Я поінформував Ронду, що стану батьком і вже не зможу допомагати з розслідуванням — що я взагалі збираюся відмовитися від усіх заяв, які зробив через своє хибне переконання в тому, що дружина намагалася мене підставити, а ще готовий визнати свою причетність до кредитних карток.
На лінії повисла довга тиша.
— Хах,— нарешті мовила Ронда.— Хах.
Я уявляв, як Боні водить рукою по своєму тьмяному волоссю, закусує щоку.
— Бережи себе, Ніку, гаразд? — нарешті вичавила вона.— І добре наглядай за дитинкою.
Вона розреготалася.
— А на Емі мені насрати.
Я поїхав додому до Го, щоб повідомити їй особисто. Намагався подати це як радісні новини. Це ж дитина, неможливо аж настільки засмутитися через дитину. Можна ненавидіти ситуацію, але не дитину.
Мені здалося, що Го вдасться до насильства. Вона стояла так близько, що я відчував її подих. Сестра тицьнула в мене вказівним пальцем.
— Тобі просто потрібна відмовка, щоб залишитися,— прошепотіла вона.— Ви двоє в біса не можете існувати одне без одного. Ви ж будете атомною родиною, ти ж розумієш це? Ви просто вибухнете. Ви в біса детонуєте. Ти справді віриш, що ви здатні витримати ну десь наступні вісімнадцять років? Ти не думаєш, що вона тебе вб'є?
— Ні, якщо я буду чоловіком, за якого вона вийшла заміж. Я довго ним не був, але стану.
— А ти не думаєш, що вб'єш її? Хочеш перетворитися на батька?
— Хіба ти не бачиш, Го? Це моя гарантія, що я не перетворюся на нашого батька. Я маю бути найкращим чоловіком і найкращим татусем на світі.
Го розревілася. Це вперше я бачив її сльози з самого нашого дитинства. Вона опустилася на підлогу, наче ноги не втримали. Я сів поруч і прихилив свою голову до її. Го нарешті проковтнула останній схлип і глянула на мене.
— Ніку, пам'ятаєш, як я сказала, що все одно любитиму тебе, якщо... І любитиму, незважаючи на те, що прийде після «якщо».
— Так.
— Ну, я й досі тебе люблю. Але це розбиває мені серце,— вона жахливо схлипнула, наче дитина.— Це не мало бути отак.
— Це дивний виверт,— намагаючись підняти їй настрій, сказав я.
— Вона ж не спробує розділити нас, ні?
— Ні,— запевнив я.— Пам'ятай, що вона теж прикидатиметься кращою.
Так, я нарешті став рівнею Емі. Якось зранку прокинувся біля неї і почав роздивлятися її потилицю. Я намагався прочитати її думки. Вперше не почувався, наче дивлюся на сонце. Я піднявся до рівня божевілля своєї дружини. Бо знову відчуваю, як вона мене змінює. Я був недосвідченим хлопчиком, а потім чоловіком. Хорошим і поганим. Принаймні тепер я герой. Лише за мене можна вболівати в цій нескінченній історії війни у нашому шлюбі. Це історія, з якою я можу жити. Дідько, зараз уже й не уявляю свою історію без Емі. Вона — моя одвічна супротивниця.
Ми — єдина лячна кульмінація.
Емі Елліот-Данн
Десять місяців, два тижні, шість днів після повернення
Я чула, що кохання має бути беззаперечним. Таке правило, і всі це кажуть. Але якщо кохання не має кордонів, лімітів, умов, то навіщо комусь узагалі намагатися чинити правильно? Якщо я знаю, що буду коханою попри все, то в чому ж тут виклик? Я маю кохати Ніка попри всі його недоліки. А Нік має кохати мене попри всі мої примхи. Але ясно, що жоден з нас так не почувається. Це змушує думати, що всі дуже помиляються і кохання супроводжується купою умов. Кохання вимагає найкращої поведінки від обох партнерів. Постійно. Беззаперечне кохання — це недисципліноване кохання, і ми всі бачили, що воно згубне.
Ви можете прочитати більше моїх думок з приводу кохання у книжці «Неймовірна». Незабаром у всіх книгарнях!
Але спершу про материнство. Завтра час народжувати. Так сталося, що завтра буде наша річниця. Рік шостий. Залізо. Я думала подарувати Нікові гарненьку пару кайданків, але поки що він може цього не оцінити. Так дивно згадувати, що рік тому я нищила свого чоловіка. Тепер майже закінчила його перекроювати.