Кур’єр сказав:
— Заповніть іще тут, сер.
Малкольм подивився на список питань, що вкривали усю сторінку. Біля кожного з них була порожня клітинка. Чи зразок живий? Чи є зразок культурою бактерії, гриба, вірусів або найпростіших? Чи реєструвався він раніше? Чи є зразок інфекційним? Чи брали його з ферми або тваринницького комплексу? Чи є це зразок рослини, насіння, або цибулина? Чи це комаха або личинка?
Малкольм скрізь написав «ні».
— І на наступній сторінці, сер, — сказав кур’єр. Він роздивлявся офіс. Навколо неохайно лежали стоси паперів, на стінах висіли мапи з кольоровими шпильками.
— Ви займаєтеся тут медичними дослідженнями?
Малкольм перегорнув сторінку, нашкрябав свій підпис на наступному бланку.
— Ні.
— І ще один бланк, сер.
Третій бланк стосувався звільнення від відповідальності перед перевізником. Малкольм підписав і його. Кур’єр сказав:
— Вдалого вам дня, — і пішов.
Малкольм одразу присів, спершись на край столу, і скривився.
— Все ще болить? — сказала Беверлі. Вона взяла зразок до столика, відсунула якісь папери в сторону, і почала його розгортати.
— Я в порядку. — Він подивився на ціпок, що лежав біля стільця за столом. Потім перевів подих і встав, повільно пройшовши через кімнату.
Беверлі зняла обгортку з упаковки, витягнувши невеликий циліндр з нержавіючої сталі завбільшки з його кулак. На верхній кришці було намальоване потрійне лезо — знак біологічної небезпеки. До циліндра був прикріплений другий маленький балончик з металевим клапаном; він містив газоподібний холодоагент.
Малкольм посвітив над циліндром ліхтариком і сказав:
— Що ж, давай подивимося, що там викликало таке захоплення.
Він зламав печатку і відкрутив кришку. Почулося шипіння газу і слабкий білий димок конденсату. Зовнішня частина циліндра була вкрита памороззю.
Придивившись, Малкольм побачив усередині пластиковий пакетик з аркушем паперу. Він перевернув циліндр, витрусивши його вміст на стіл. У пакетику був рваний шматок зеленої плоті завбільшки близько двох квадратних дюймів, до якого було прикріплено маленьку зелену пластикову мітку. Він потримав його на світлі, подивився крізь збільшувальне скло і поклав на місце. Глянув на зелену шкіру з гальковою текстурою.
Може бути, подумав він.
Може бути…
— Беверлі,— сказав чоловік. — Зателефонуй Елізабет Ґелман із зоопарку. Скажи їй, що я хочу, щоб вона дещо подивилася. І скажи їй, що це конфіденційно.
Беверлі кивнула і вийшла з кімнати. Залишившись на самоті, Малкольм розгорнув смужку паперу, що прийшла разом зі зразком. Це був аркушик у лінійку, вирваний з жовтого блокнота. На ньому було написано:
«Я БУВ ПРАВИЙ, А ТИ — НІ».
Малкольм спохмурнів. От сучий син, подумав він.
— Беверлі! Після того, як зателефонуєш Елізабет, набери офіс Ричарда Левіна. Мені треба поговорити з ним просто зараз.
Загублений Світ
Ричард Левін притулився обличчям до теплої поверхні скелі і зупинився, щоб перевести подих. У п’ятистах футах нижче вирували океанські хвилі, з гуркотом розбиваючись на блискучі білі бризки об чорні скелі. Човен, що його привіз, вже знову прямував на схід, перетворившись на білу цятку на обрії. Він повинен був повернутися, бо ніде на цьому пустельному, негостинному острові не було безпечної гавані.
Тепер вони опинилися сам на сам.
Левін зробив глибокий вдих і подивився вниз на Дієго, який стояв на скелі у двадцяти футах під ним. Дієго був навантажений рюкзаком, де було все обладнання, але він був молодий і сильний. Він весело посміхнувся і кивнув головою.
— Сміливіше. Вже не так далеко, сеньйоре.
— Сподіваюся, — відповів Левін. Коли він дивився на скелю в бінокль з човна, вона здалася йому гарним місцем для сходження. Але насправді її поверхня виявилася майже вертикальною і неймовірно небезпечною через те, що її вулканічна поверхня кришилася і розсипалася.
Левін підняв руки і дотягнувся пальцями до наступної опори. Він вчепився у скелю; покотилися камінці і його рука зісковзнула. Він знову схопився, а потім підтягнувся вгору, важко дихаючи від напруги й страху.
— Лише двадцять метрів, сеньйоре, — підбадьорив його Дієго. — Ви зможете.
— Звичайно, зможу, — відповів Левін. — 3 огляду на альтернативу.
Коли він наблизився до вершини скелі, вітер посилився, засвистів у вухах, смикаючи його за одяг. Здавалося, ніби він намагається тримати його подалі від скелі. Дивлячись вгору, він побачив густе листя, що росло просто на краю обриву.