— Погляньмо на цифри, — сказав Малкольм, спершись на трибуну і дивлячись на публіку. — Сьогодні на нашій планеті 50 мільйонів видів тварин та рослин. Ми вважаємо це надзвичайним різноманіттям, але це ніщо порівняно з тим, що було раніше. За нашими оцінками, з того моменту, як на планеті зародилося життя, тут існувало 50 мільярдів видів. Це означає, що з кожної тисячі видів, які будь-коли існували на Землі, до наших днів дожив лише один. Таким чином, 99,9 % усіх видів, що жили раніше, нині є вимерлими. І масове винищення становлять лише 5 % від цієї цифри. Переважна більшість видів вмирали по черзі.
— Правда, — продовжував він, — полягає в тому, що усе життя на Землі було позначене безперервним вимиранням, що мало сталу швидкість. В цілому життя виду тривало близько 4 мільйонів років. У ссавців цей показник становив 1 мільйон років. Потім вид зникав. Отже, справжня картина була такою: вид з’являється, досягає розквіту, а потім вимирає — і все це протягом кількох мільйонів років. В середньому упродовж усієї історії життя на Землі вмирав один вид на день. Але чому? Що призводить до появи та занепаду видів на Землі протягом життєвого циклу у 4 мільйони років?
Ось одна з відповідей: ми не хочемо визнати, наскільки активною є наша планета. Лише за останні 50 тисяч років — а з геологічного погляду це одна мить — тропічні ліси то серйозно скорочувалися, то потім знову поширювалися. Вони не є якоюсь вічно молодою рисою планети, — насправді це досить нова форма життя. Ще 10 тисяч років тому, коли на Американському континенті з’явилися первісні мисливці, льодовик поширився далеко на південь, аж до сучасного Нью-Йорка. Тоді вимерло чимало тварин.
Тож більша частина земної історії показує, що тварини живуть та вмирають у дуже мінливому середовищі. Це, ймовірно, пояснює 90 % випадків зникнення видів. Але складні тварини, на кшталт динозаврів, — інша справа, бо вони захищають себе від таких змін — і у прямому, і у переносному сенсі. Чому вимирають складні тварини? Чому вони не пристосовуються? Фізично вони, здається, мають здатність до виживання. Немає жодних причин, з яких вони мали б померти. І все ж вони вимирають.
Я вирішив, що складні тварини вимирають не через зміни у їхній фізичній адаптації до навколишнього середовища, а через свою поведінку. Припускаю, що останні напрацювання у теорії хаосу або нелінійній динаміці містять дещо хвилюючі натяки на те, як це відбувається.
Цілком можливо, що поведінка складних тварин може змінитися дуже швидко, і не завжди на краще — наприклад, перестати реагувати на зміни у навколишньому середовищі, і цим призведе до занепаду і смерті. Тобто тварини можуть перестати пристосовуватися. Чи не це сталося з динозаврами? Може, це і є справжньою причиною їхнього вимирання? Ймовірно, ми ніколи цього не дізнаємося. Але невипадково людей так цікавить питання зникнення динозаврів — їх занепад дозволив ссавцям — у тому числі й нам — досягти розквіту. І це змушує нас запитувати себе, чи не повториться і з нами той самий сценарій зникнення. Може, на найглибшому рівні причина лежить не у сліпій долі — якомусь вогняному метеорі з небес — а у нашій власній поведінці? Нині ми не маємо відповіді.
Тут він посміхнувся.
— Але, — мовив Малкольм, — в мене є кілька припущень.
Пролог:
Життя на межі хаосу
Інститут Санта-Фе займав групу будинків на Каньйон-роуд, де колись був монастир, а семінари проводилися у колишній каплиці. Тепер, стоячи на трибуні, куди згори падав сніп сонячних променів, Іян Малкольм зробив театральну паузу, перш ніж продовжити свою лекцію.
Малкольмові було сорок, і він був одним із піонерів теорії хаосу, але його перспективну кар’єру обірвало важке поранення під час подорожі до Коста-Рики; у кількох випусках новин взагалі заявили про його смерть. «Перепрошую, що перервав урочистості у математичних колах по всій країні,— в’їдливо заявив він пізніше, — але виявилося, що я був лише злегка мертвим. Хірурги зробили диво, тож вони вам про це й розкажуть. А тепер я повернувся — у своєму наступному циклі, так би мовити».
Одягнений у все чорне, Малкольм спирався на ціпок, справляючи враження суворого чоловіка. Він був відомий в інституті своїм нетрадиційним аналізом та схильністю до песимізму. Його промова під назвою «Життя на межі хаосу» була цілком у його стилі. У ній Малкольм презентував свій аналіз теорії хаосу, застосувавши його до еволюції.
Він не міг навіть мріяти про більш обізнану аудиторію. Інститут Санта-Фе був створений в середині 1980-х років групою вчених, зацікавлених у вивченні теорії хаосу. Науковці представляли різні галузі — фізику, економіку, біологію, інформатику. Їх об’єднувало переконання, що за складністю будови світу ховається порядок, що раніше випадав із поля зору науки, а тепер був розкритий теорією хаосу, нині названою «теорією складності». За словами одного з науковців, ця теорія була «наукою XXI століття».