— Що це означає? — спитав хлопчик.
Малкольм відповів:
— Просто подивіться на зображення з супутника.
У блокноті Джеймс занотував «СУПУТНИК».
— Ми вже дивилися, — відповіла дівчинка.
Джеймс почувався ідіотом — як він раніше не зрозумів, що ці діти працюють на Левіна. Він добре їх запам’ятав, вони були у класі, де викладав Левін. Чорношкірий хлопчик невеликого зросту і сором’язлива біла дівчинка. Просто діти — одинадцяти чи дванадцяти років. Він мав би зрозуміти.
Але тепер це вже не має значення, подумав він. У будь-якому випадку він отримав інформацію. Джеймс потягнувся через приладову панель, витягнув останні дві порції картоплі фрі і з’їв їх, хоч вони вже й були холодні.
— Добре, — почув він голос Малкольма. — Ось цей острів. Той, куди поїхав Левін.
Дівчинка з сумнівом сказала:
— Ви так думаєте? Це… острів Сорна?
«Острів Сорна», — занотував Джеймс.
— Це наш острів, — вів далі Малкольм. — Чому? З трьох незалежних причин. По-перше, він у приватній власності, тому не був ретельно обшуканий урядом Коста-Рики. По-друге, у чиїй приватній власності? У власності німців, які отримали права на розкопки ще у двадцяті роки.
— Усі ці німецькі книжки…
— Саме так. По-третє, зі списку Арбі — і з іншого незалежного джерела — зрозуміло, що на об’єкті Б є вулканічні гази. Отже, на яких островах є вулканічні випари? Візьміть збільшувальне скло і пошукайте. Виявляється, лише на одному острові.
— Ви хочете сказати, що це?.. — спитала Келлі.
— Правильно. Це вулканічний дим.
— Звідки ви знаєте?
— Спектральний аналіз. Бачите оцей пік? Це свідчить про наявність сірки у хмарах. Там немає інших джерел сірки, крім вулканічних.
— А інший пік? — спитала дівчинка.
— Метан, — відповів Малкольм. — Очевидно, там є велике джерело метану.
— Він також вулканічний? — спитав Торн.
— Можливо. Метан часто виділяється під час вулканічної діяльності, але найчастіше під час активних вивержень. Інший варіант — він може бути органічного походження.
— Це як?
— Великі травоїдні, і…
Потім сталося щось, чого Джеймс не міг почути, і хлопчик сказав:
— Ви хочете, щоб я завершив відновлення чи ні? — У його голосі звучало роздратування.
— Ні,— сказав Торн. — Тепер це неважливо. Ми знаємо, що мусимо робити. Ходімо, діти!
Джеймс глянув на вікна квартири і побачив, як згасло світло. За кілька хвилин Торн і діти з’явилися біля головного входу на вулиці. Вони сіли у «Джип» і поїхали. Малкольм підійшов до своєї автівки, незграбно туди заліз і поїхав у протилежному напрямку.
Джеймс подумав про те, чи не простежити за Малкольмом, але мав ще дещо зробити. Він увімкнув запалювання, підняв слухавку і набрав номер телефону.
«Філд сістемс»
За півгодини вони повернулися до Торна. Келлі приголомшено дивилася навколо. Більшість робітників вже пішли, ангар був прибраний. Два трейлери та «Експлорер» стояли поряд, щойно пофарбовані у зелений і готові їхати.
— Вони завершили!
— Я ж казав, що зроблять, — відповів Торн. Він повернувся до старшого майстра, Едді Карра, кремезного юнака років двадцяти. — Едді, як справи?
— Останні штрихи, Доку, — відповів той. — Фарба ще волога у кількох місцях, але до ранку має висохнути.
— Ми не можемо чекати до ранку, Едді. Ми вирушаємо зараз.
— Ми?
Арбі та Келлі глянули одне на одного. Для них це теж була новина.
Торн сказав:
— Ти мені потрібен, Едді. Поведеш одну з цих машин. До півночі ми маємо бути в аеропорту.
— Але я думав, що ми ще проведемо польові випробування.
— На це немає часу. Ми їдемо просто на місце. — У двері задзвонили. — Це, мабуть, Малкольм. — Він натиснув кнопку, щоб відчинити двері.
— Часу немає,— сказав Малкольм, зайшовши в ангар. — Ми маємо їхати просто зараз. — Він повернувся до Торна. — Я дуже за нього хвилююся.
— Едді! — гукнув Торн. — Виїзні документи вже в нас?
— О, так, ще два тижні тому надіслали.
— Добре, візьми їх і зателефонуй Дженкінсу, хай зустріне нас в аеропорту і залагодить усі формальності. Ми маємо вирушити за чотири години.
— Боже, Доку…
— Просто зроби це.
Келлі запитала:
— Ви летите до Коста-Рики?
— Так. Мусимо дістатися до Левіна, якщо ще не пізно.
— Ми полетимо з Вами, — сказала Келлі.
— Так, — сказав Арбі.— Полетимо.
— В жодному разі,— сказав Торн. — Про це не може бути й мови.
— Але ж ми це заслужили!