Гієни заверещали голосніше, щоб збити буйволів із пантелику. Вони кинулися через стадо, намагаючись розбити його, відокремити телят від матерів. Африканські буйволи мали неповороткий та тупуватий вигляд, але насправді були одними з найнебезпечніших великих африканських ссавців, — масивні, могутні істоти з гострими рогами і, як відомо, паскудним характером. Гієни не сподівалися збити з ніг дорослу тварину, хіба що та була поранена або хвора.
Але вони намагатимуться схопити телят.
Сидячи за кермом «Ленд Ровера» Макена, її помічник, сказав:
— Не хочеш під’їхати ближче?
— Ні, так добре.
Насправді все було більш, ніж добре. Їхній автомобіль стояв на невеликому підйомі і вони мали кращу точку огляду, ніж завжди. Якщо пощастить, Сара запише всю картину атаки. Вона увімкнула відеокамеру, встановила її на штатив, що був у п’яти футах над її головою, і швидко почала говорити у диктофон:
— П1 з півдня, П2 та П5 — з флангів, двадцять ярдів. ПЗ у центрі. П6 робить широке коло зі сходу. Не бачу П7. П1 біжить прямо через стадо. Стадо рухається, тупає ногами. Ось і П7. Проривається прямо. П8 заходить із півночі, відступає, знову кружляє.
Це була класична поведінка гієн. Ватажок біжить крізь стадо, тоді як решта оточує його, а потім нападає з боків. Буйволи не могли стежити за своїми нападниками. Сара почула, як заревіло стадо, запанікувавши і розбивши своє тісне кільце. Великі тварини рухалися в різні боки, обертаючись, дивлячись навколо. Гардінг не бачила телят, їх ховала трава. Але чула їхні жалібні крики.
Тепер гієни поверталися. Буйволи затупотіли ногами, загрозливо опустивши голови. Трава знову пішла брижами, гієни закружляли з вереском і гавкотом, звуки стали чіткішими. Гардінг встигла помітити самицю П8, її щелепи вже були червоні. Але вона не побачила справжньої атаки.
Буйволи трохи відбігли на схід, де знову зібралися у групу. Одна самиця стояла осторонь від стада і безперервно ревла на гієн. Мабуть, вони забрали її теля.
Гардінг була розчарована. Це сталося так швидко — дуже швидко — що могло означати лише одне: або гієнам пощастило, або теля було травмоване. Або, можливо, дуже молоде, навіть новонароджене; кілька буйволиць ще телилися. Їй доведеться переглянути відеокасету, щоб спробувати відновити те, що трапилося. Ризиковано вивчати цих рухливих нічних тварин, подумала вона.
Але без сумніву, вони таки схопили якусь тварину. Усі гієни скупчилися навколо невеличкого місця у траві; вони верещали й підстрибували. Вона побачила ПЗ, потім П5, — їхні писки були у крові. Тепер нахабно підійшли цуценята, які скавучали, просячи і їм дати якийсь шматочок від здобичі. Дорослі відразу ж звільнили для них місце, допомагаючи їм їсти. Іноді вони відривали м’ясо від туші і тримали його так, щоб малюки могли з’їсти.
Їхня поведінка була знайома Сарі Гардінг. За останні роки вона стала головним фахівцем із гієн у світі. Коли вона вперше повідомила свої висновки, то зустріла недовіру і навіть обурення колег, які полемізували з її результатів навіть у дуже особистих виразах. Її критикували за те, що вона жінка, приваблива, і в ній «переважає феміністична точка зору». Університет нагадав їй, що вона на контрактній посаді. Колеги хитали головами. Але Гардінг не здавалася і повільно, з плином часу, у міру накопичення більшої кількості відомостей її погляд на гієн був прийнятий.
І все ж гієни ніколи не були привабливими істотами, подумала вона, спостерігаючи за тим, як вони їдять. Вони були незграбні, мали великі голови і похилі тулуби, рвану та строкату шерсть, неоковирно пересувалися, а їхні голоси були занадто схожі на неприємний сміх.
У дедалі урбанізованішому світі бетонних хмарочосів диких тварин романтизували, ділячи на благородних або неблагородних, героїв або лиходіїв. У цьому світі, яким рухали ЗМІ, гієни були просто недостатньо фотогенічними, щоб ними захоплюватися. Їх здавна відкидали як реготливих лиходіїв африканської рівнини і мало хто думав про те, що їх варто систематично вивчати, аж доки за справу не взялася Сара Гардінг.
Те, що вона виявила, представляло гієн у зовсім іншому світлі. Відважні мисливці і уважні батьки, вони жили у дивовижно складній соціальній структурі — до того ж матріархальній. Що ж стосується їхнього сумнозвісного гавкоту, то насправді це була надзвичайно складна форма спілкування.
Вона почула рев і крізь окуляри нічного бачення побачила першого з левів, що наближалися до жертви. Це була велика самиця, яка, кружляючи, підходила все ближче. Гієни гавкали та огризалися на левицю, відтіснюючи своїх цуценят подалі у траву. Невдовзі з’явилися й інші леви і всілися поласувати чужою здобиччю.