Петер Енґлунд
ЗАХВАТ І БІЛЬ БИТВИ
Перша світова у 211 епізодах
Присвячується пам'яті Карла Енґлунда, рядового австралійської армії, службовий номер 3304, 3-тя австралійська дивізія, 11-та бригада, 43-й піхотний батальйон. Учасник битв біля Мессін і Пашендейла 1917 року. Загинув у битві поблизу Ам'єна 13 вересня 1918 року. Місце поховання невідоме.
…Усе, що народжується тортурного й страшного на ешафотах, у катівнях, божевільнях, операційних, під склепіннями мостів пізньої осені, — все не здається і вперто наполягає на своїй страшній дійсності. Ти хочеш його забути. Сон охоче стирає в мозку його борозни, але сновиддя скасовують роботу сну, знову прокреслюючи стерті знаки.
І ти прокидаєшся, задихаючись, запалюєш свічку у темряві, і, як солодку воду, ковтаєш світанкові струмені спокою. Але на якому ж вузькому краєчку тримається цей спокій! Один незграбний рух — і знову погляд іде крізь знайоме, дружнє і за оманливими втішними контурами ловить обриси жаху.
Літо було чудесне, мало стати ще чудеснішим. Ми всі безтурботно дивилися в майбутнє. Пам'ятаю, як напередодні від'їзду я йшов у Бадені з одним приятелем виноградниками. Тоді старий виноградар сказав нам: «Такого літа, як це, давно вже ми не бачили. Якщо воно мине так само, вино ми отримаємо як ніколи. Це літо люди запам'ятають надовго!»
Але не знав старий чоловік у своїй блакитній куртці винороба, якими пророчими виявилися його слова.
До читача
Ця книга — про Першу світову війну. Але не про те, що це була за війна — не про її причини і події, закінчення та наслідки, — а про те, яка це була війна. Мене цікавили не так факти, як люди, не так хроніка, як враження, переживання і настрої. Я намагався реконструювати не хід подій, а світ переживань.
Мене зацікавила доля дев'ятнадцятьох людей: усі вони існували насправді (у книзі відсутній вимисел, у ній використано різноманітні документи, які ці люди залишили по собі), — усі вони невідомі або забуті, більшість з них — скромного походження. У той час як Перша світова війна у суспільній свідомості асоціюватиметься, не без причини, з кривавою бійнею Західного фронту, багато з цих героїв перебували тоді зовсім в інших місцях — на Східному фронті, в Альпах, на Балканах, у Східній Африці та Месопотамії. Майже всі вони були молодшими — у віці близько двадцяти років.
З-поміж цих дев'ятнадцятьох один загине, один зникне безвісти, ще двоє потраплять у полон, один буде прославлений як герой і ще один втратить здоров'я і перетвориться на живу руїну. Багато з них вітатимуть початок війни, але потім навчаться ненавидіти її; інші ж зненавидять війну з найпершого дня; одна людина залишиться вірною в своїй любові до війни від початку до кінця. Один збожеволіє і буде поміщений у будинок скорботи, іншому не доведеться почути жодного пострілу. І так далі. Тим часом, незважаючи на відмінність доль, ролей, статі та національності, усіх їх об'єднує те, що війна чогось їх позбавила: юності, ілюзій, надії, людяності — життя.
Більшість із цих дев'ятнадцятьох зазнають безліч трагічних і жахливих випробувань, але все ж у центрі уваги — військові будні. У деякому розумінні ця книга — антиісторія, оскільки я прагнув знайти відображення епохальної події в її найдрібнішій часточці, якою є окрема людина зі своїми переживаннями. Про меланхолічний скепсис з приводу своєї власної професії, що став імпульсом для такого підходу, я розповім, можливо, іншим разом.
Понеділок, 30 червня 2008 року, у вікно стукоче дощ.
П. Е.
Дійові особи
1914
Податися на війну — не заради наживи або золота, не заради порятунку Батьківщини і честі, навіть не для того, щоб перемогти ворога, а щоб проявити себе, свою силу і волю, набути досвіду і навчитися відповідати за свої вчинки. Ось чому я хочу податися на війну.
Хронологія