Те, що він спостерігав, лежачи біля дороги, було результатом одного з перших кривавих зіткнень з російськими військами, які наступали. Але він, як і решта очевидців, мав незначне уявлення про те, що відбувалося насправді, і минуть роки, перш ніж окремі враження складуться в розповідь, названу битвою близ Лемберґа. Це виллється в настільки ж катастрофічну, наскільки несподівану поразку для австро-угорської армії, і щоб зрозуміти це, не потрібні жодні вичерпні штабні документи.
8
Лаура ніколи не розуміла причин і мети цієї війни, тим паче ніколи не схвалювала її. Вона була з-поміж тих, для кого те, що трапилося, стало катастрофою, похмурою незбагненною трагедією, яка раптово з'явилася нізвідки й накрила їх усіх.
Але навіть вона помітила, що первинний страх швидко змінився незрозумілою ейфорією, що охопила її також. Давня війна між поляками і росіянами, здавалося, вщухла. Таким був загальний настрій, і коли одного вечора, на початку серпня, поширилася чутка: війни не буде, що Англія завагалася і що в Санкт-Петербурзі запідозрили недобре — це викликало лише почуття розчарування.
Сьогодні Лаурі де Турчинович виповнюється 36 років. Аж до цього дня її життя було позначене «печаткою кінця століття»: народилася в Канаді, виросла в Нью-Йорку, талановита оперна співачка, яка виступала в «Метрополітен». Вона згодом хотіла вирушити до Європи, щоб «навчатися співати… і грати», мала успіх у Байройті та Мюнхені (говорила гарно німецькою), а також знайшла там собі чоловіка, наймилішого польського аристократа, із закрученими догори вусами, що був професором і мав значні статки. Його звали Станіслав де Турчинович, граф Гоздава. Вони одружилися в австро-угорському Кракові. Саме там народилися їхні троє дітей. Формально малята стали підданими австро-угорського кайзера, тим часом як її чоловік був підданим російського імператора, а вона сама — британського короля. Але мало хто замислювався про ці формальності до серпня. Зате тепер більшість розмірковує саме про це й ні про що інше.
Війна затьмарила все інше.
Через тиждень після початку війни вона прокинулася ще завидна від глухого, схожого на гуркіт водоспаду, шуму: це марширували тисячі російських піхотинців, частини 2-го корпусу армії Ренненкампфа, які збиралися зайняти довколишню Східну Пруссію. (Усе маленьке містечко було на ногах, незважаючи на ранній час, і зустрічало втомлених солдатів їжею, напоями та іншими подарунками.) Багато сімей російських дворян, з якими спілкувалися Лаура та її чоловік, поїхали додому. Водночас з'явилися перші поранені з фронту. Сувалки бомбували: самотній німецький літак кілька днів тому облетів усе місто і скинув на нього дві дрібні бомби, у той час як місцеві жителі запекло, але безуспішно гатили по ньому зі своїх мисливських рушниць. У потягах, що рухалися з фронту, іноді траплялися військові трофеї, награбоване у німців добро.
Незважаючи на це, війна залишалася чимось абстрактним і далеким. Принаймні для Лаури. Сім'я повернулася в Сувалки, до свого великого маєтку біля дороги, і сама вона продовжувала жити безтурботним життям поміщиці поміж родових скарбів, зі сповненими смаколиками погребами і повним штатом слуг. Вона допомогла облаштувати невелику приватну лікарню. Чоловіка ще не призвали.
Сьогодні її збудила сестра милосердя з пересувного польового шпиталю. Вони щойно прибули з фронту, запаси їхні вичерпалися, і персонал стомився. Вони мають у своєму розпорядженні 150 койок, і зазвичай цього було більше ніж достатньо для трьох лікарів і чотирьох медсестер, але важкі бої останніх днів у Східній Пруссії викликали великий приплив поранених: за її словами, їхня кількість досягла семисот. Чи не може Лаура допомогти їм?
Лаура прямує до бараків, де розташувався польовий шпиталь. У дверях її зустрічає тривожний гул голосів. Вона обходить кімнату за кімнатою, оглядає поранених, яким не надано допомогу. Нічого немає: ані перев'язувального матеріалу, ані засобів дезінфекції.
Оскільки Лаура говорила німецькою, вона зупинилася біля групи поранених німецьких військовополонених, які сиділи в куточку. Один з них кидався, стогнав і весь час просив води. Лаура заговорила до нього. Солдат попросив її написати листа дружині.