І колишній коханець Естер видає мою книжку. У газетах жодного рядка, проте кілька людей її купують. Вони рекомендують її іншим, ті, у свою чергу, її купують і рекомендують іще іншим. Через півроку перший наклад розпродано. Через рік друкується вже третій наклад, і я починаю заробляти гроші літературою, про що ніколи навіть не мріяв.
Я не знаю, поки триватиме цей чарівний сон, але вирішую прожити кожну хвилину свого життя так, ніби вона остання. І бачу, що літературний успіх відкриває переді мною можливість, про яку я так давно мріяв: інші видавці висловлюють бажання надрукувати мій наступний твір.
Але ж неможливо мандрувати дорогою до Сантьяго кожен рік – тож про що мені тепер писати? Невже для мене знову почнеться драма сидіння перед друкарською машинкою, коли я спроможний робити все що завгодно – крім фраз і абзаців? Чи зможу я й далі ділитися з читачами своїм світоглядом, розповідати їм про свій життєвий досвід? Я намагаюся робити це протягом кількох днів, протягом багатьох ночей і доходжу висновку, що це неможливо. Але одного вечора випадково (а чи й справді випадково?) прочитую цікаву оповідку з «Тисяча й однієї ночі»; там я знаходжу символ своєї першої подорожі, щось таке, що допомагає мені збагнути, хто я такий і чому я так довго не наважувався ухвалити рішення, яке мав би ухвалити дуже давно. Я взяв ту оповідку за основу, і на ній побудував розповідь про вівчаря, котрий вирушив на пошуки своєї мрії – скарбу, захованого в єгипетських пірамідах. Я також розповів про кохання, яке на нього чекало, як чекала на мене Естер, поки я блукав дорогами життя.
Але я вже не той, хто колись мріяв стати бодай кимось, я став самим собою. Я пастух, що переходить через пустелю, але де той Алхімік, який допоможе мені прийти туди, куди я хочу прийти? Коли я закінчую свій новий роман, я майже не розумію, до якого, власне, жанру він належить: він здається казкою для дорослих, а дорослі значно більше цікавляться книжками про війну, про секс або про те, як прийти до влади. Та, попри мої сумніви, видавець публікує книжку, й читачі знову записують її до бестселерів.
Минають три роки, моє подружнє життя безхмарне, я роблю те, що мені подобається робити, з’являється перший переклад моєї книжки, потім – другий, і успіх, повільний, але стабільний, розносить мою літературну славу на всі чотири сторони світу.
Я вирішую переселитися до Парижа – адже там літературні кав’ярні, там письменники, там культурне життя. Проте відкриваю, що нічого з цього вже не існує. Кав’ярні, обвішані портретами людей, які створили їхню славу, перетворилися на заповідники для туристів. Переважна більшість письменників дбають насамперед про форму, а не про зміст, вони намагаються бути оригінальними, але досягають лише того, що їхні твори стають смертельно занудними. Вони замикаються у своєму світі, і я взнаю надзвичайно цікавий вираз із французької мови: renvoyer l’ascenseur . Це приблизно означає: «Ти – мені, а я – тобі». Тобто я вихваляю твою книжку, а ти – мою, і в такий спосіб ми створюємо новий культурний простір, здійснюємо революцію, стаємо творцями нового філософського мислення, ми спільно страждаємо через те, що ніхто нас не розуміє, але зрештою такою є доля всіх геніїв минулого, бути незрозумілим для свого історичного часу – невід’ємна особливість великого митця.
Ті, хто дотримуються тактики «ти – мені, а я – тобі», спочатку досягають певного результату: люди не наважуються відверто критикувати те, чого не розуміють. Але згодом вони усвідомлюють, що їх ошукали, й перестають вірити критикам.
Інтернет із його простою мовою починає змінювати світ: нові письменники силкуються донести до широкої публіки свої слова та своє розуміння. Я приєднуюся до цих нових письменників, зустрічаючись із ними в кав’ярнях, про які ніхто не знає, бо вони ще не встигли прославитися й прославити ці кав’ярні. Я самотужки намагаюся вдосконалити свій стиль, а у свого видавця навчаюся мистецтва «співучасті».
– А що таке Банк Послуг?
– Ви знаєте, що це таке. Усі знають.
– Можливо, але я поки що не зрозумів, що означає цей вираз.
– Він уперше був застосований у книжці одного американського письменника. Це наймогутніший банк у світі. Він діє в усіх сферах життя.
– Я приїхав сюди з країни, що не має усталених літературних традицій. Я не маю змоги зробити послугу нехай там кому.