Сергій-боярин на Спаса простояв усі служби й освятив і яблука, і груші, і квіти, що принесли йому орендарі його садів. По обідні Сергій здибався з Окишею. Удвох вони посиділи трохи в корчмі на Подолі.
Потім з Окишею заїхали на Клов до ченців. Там вони пригостили братію, братія пригостила їх. Затим гуртом поспівали псальм.
Хоча Окиша був уже геть п’яний, однак він завважив, що боярин Сергій кудись виходив із трапезної. І з ним вийшли два ченці. Високий, чорноволосий, схожий на воїна, а не на отця-ключника. Другий — маленький, сивий дідок з рожевим, свіжим лицем — завідував скрипторієм.
Повернувся до трапезної лише боярин Сергій. Окиша зразу помітив зміну — на блакитно-срібному плетиві кольчуги тепер не сяяв золотий ваговитий оберіг.
— А куди ти, пане-брате, подів оберіг? Віддав ченцям на зберігання? Ти воїн славний, але не знаєш братії монастирської… От я коли… — Та Окиша на півслові ніби вдавився, як побачив шалені очі боярина Сергія. І зразу потягся до глека з медом, щоб плюснути собі в чашу прохолодної бурштинової вологи.
… Верхи на однім коні Сергій та Окиша приїхали на хутір вже опівночі.
Отож вони удвох на однім коні приплентались місячної ночі до боярина Сергія. Відтоді й жив Окиша на хуторі боярина. Їв Окиша і пив від пуза. Бо в коморі були багаті припаси печеної ковбаси в смальці, сухарів, сала, солонини, сушеної риби, олії конопляної, борошна всякого та крупів і сушених грибів. А в льосі стояли незліченні глеки та корчаги з хмільним медом й не одна скляна баклажка з угорським вином.
Якось Окиша, через міру хильнувши, зачав з боярином сперечатись і галасувати. Боярин Сергій і зростом був менший, і вагою, і кістьми дрібніший за Окишу. А проте за якусь мить він скрутив Окишу, заламав руки, придавив йому ноги і хитрим вузлом насилив на руки й ноги волосяну линву. І за шию обкрутив один раз. Почав підтягувати вільний кінець. Відчув Окиша: ще мить — і його не стане. Зарепетував, заплакав Окиша, запросився. Довго скиглив патлатий здоровань, слізно обіцяв бути гречним. Після тієї веремії лічець більше однієї чаші не випивав. Та й цього йому вистачало, щоб бути в доброму гуморі, виводити канти.
А боярин починав свій день з ревної молитви. Після молитви випивав здоровенний глек козиного молока, що йому приносив старий пастух із сусіднього хутора. І з’їдав цілу паляницю із шматом сала, яку йому приносили з хутора. Тільки приносила дівчинка-отроковиця. Ні жінок, ні бабів боярин Сергій не жалував, бурмотів собі під носа: «Всі вони відьми й спокусниці». А тоді вже починав вправлятись у стрільбі та рубанні пучків лози та очерету.
Обід готував Окиша. Мав до того хист, бо здобув добру школу в монастирі, ще як малим хлопчиком віддали його батьки. Бо батьки Окишині були бідні, можна сказати б, що й старці. Тільки-от дітей у них все прибувало й прибувало. Отож Окиша готував обід. За обідом Окиша випивав великого келиха іскристого меду. А після того обіду вони співали на два голоси канти або ж старовинні вояцькі пісні.
Та одного разу ще до обіду було далеко, як загуркали до брами і в два голоси проказали:
— Хай господар нас милостиво вибачить! А чи є в боярина Сергія лікар Окиша?
Боярин Сергій, що саме крушив шаблею снопики очерету, здригнувся від несподіваного стуку. Перехрестився, а потім тричі плюнув через ліве плече. І тільки тоді обережненько підступив до брами. Спочатку Сергій зазирнув у потаємно зроблену ним дірочку у стовпі і, відхиливши стулки брами, ще раз уважно оглянув з голови до ніг зграбну молодицю та старезного діда з білою-білісінькою короткою бородою. Сергій не став їм нічого говорити, повернувся спиною і голосно крикнув:
— Егей! Костоправе! По твою безсмертну душу прийшли! — Зайшов за старезний білений зруб і заходився далі рубати й колоти шаблею очеретяні снопи.
В темній киреї, замотуючи чорного пояса, вийшов на ганок лікар Окиша.
— Господине лікарю! — сказав старий. — Ми оце з мамкою нашої панночки прийшли до тебе, добродію, щоб ти прийшов на хутір і допоміг панночці. Погано з нею.
— А що з нею? — Обличчя лікаря набрало уважного й чуйного виразу.
— Шановний господине! Вона впала, забилася. Плече повередила. І обличчя побила трохи…
— То звідки ж вона впала? Якщо ти її мамка, то розкажи мені, як воно все сталося.