Вдруге я побачила боярина Симона на Щедрий вечір того ж року. Мене одну таку малу взяли до свого гурту дівчата-підлітки. Бо я була голосиста. Голосочок мала як дзвіночок срібний. І от якраз на перехресті вулиць біля Пирогощі сидить вік верхи на коні. І другий, буланий кінь повідний біля нього. На повідному коні паки. У лівиці боярин тримав смолоскип, а правицею виймав з паки яблука і кидав дівчатам. Мене підкликав пальцем, пильно подивився і сказав:
— Дівчинко! Візьми з мого саду яблучко. Воно краще за спасівське…
Посміхнувся до мене лагідно й весело. Мені на душі аж гаряче стало. Простягла я вгору руку по яблуко і чогось бовкнула:
— Господине боярине! А де ж твоє золото?!
Був він тоді у вовчій шубі розхристаній, а під нею — каптан червоного лунського сукна. На грудях у нього висів на срібнім ланцюжку великий хрест із перлин. Він перехилився з коня, погладив мене по голові й сказав:
— Змійовик дає неймовірну силу в бою, а повсякдень мене порятує оцей хрест. Іди, пташко, співай людям. Звеселяй їх!
Боже! Яке то щастя бути молодим! Та ще коли тебе всі люблять і нечиста сила тебе обминає! Люди мене любили, бо я співала, як та пташечка, була слухняна, не-вередлива, роботяща… Тож я й побігла щедрувати, а Лицар лишився на перехресті зі своїми яблуками. Я тоді була мала і, звичайно, не здивувалася, чого це Лицар на Щедрий вечір полишив своє родинне гніздо і аж з-під Батиєвої гори прискакав до Пирогощі… Зрозуміла все, як виросла. Багато розповідей від старших чула. Особливо від тітоньки Варки. Вона вже полишила свою корчму, там куховарила, і перейшла разом зі своїм крутілем Варавою господарювати на хутір до боярина. Отак воно все в один вузол зав’язувалось! Що то значить Божа воля — кого хочеш докупи зведе і не спитає! А вся біда сталася через панночку Білого Лицаря доньку. Та ще якби боярин не боявся жіноцтва. Ви ж тільки подумайте — якось після полювання забрів він на пасіку Білого Лицаря. Зігрітися хотів, бо була страшна негода. Вимок до нитки під зливою. А там якраз була донька Лицаря зі своєю мамкою: Лицарева жінка померла з розпачу, коли взнала, що Лицар все її віно перевів. Батько, кажуть, і панночку не дуже жалував, тримав на короткій вузді та в чорному тілі. Але як дівку не утискай, якщо сатана їй стане в підмогу, то нічого з нею не вдієш. Побачили вони одне одного, то так геть і повмирали від кохання. Тільки боярин виявився боязкий, а вона без усякого страху й сорому. І сама йому призналася, що хоче бути його коханкою. А як він нею погордує і не прийде на побачення, вона втопиться. Отак його ошелешила. Зразу за горло вхопила… Люди можуть сказати: «Бреше стара баба. Хто зна, що вони тоді говорили одне одному?» А тільки тому все стало відомо, що не один він був на ловах, а з ним ще лікар Олеша. То був лікар відомий. Одного разу матусі стало так погано, так погано. Бона спину застудила й не могла своєї роботи робити. Покликали Олешу, хоч він дорого брав. Подивився маму, зварив зілля пити й до спини гаряче прикладати. І за кілька днів матуся вже сиділа при верстаті. Тож той Олеша почув їхню розмову і по-п’яному своїм друзям-п’яничкам вибовкав. Тверезий Олеша — чоловік як чоловік. І статури статечної, і гречний та поважний, і лікарство своє знав. А як почне пиячити, то кілька тижнів його за людину не можна вважати. Та ще й похвалився, що влаштує молодятам побачення. Бо без його допомоги боярин Симон не наважиться піти до панночки. Навіть казав, що домовився з мамкою. А мамкою в неї була служниця, яка тітоньку Варку вижила з міста. І говорив він своїм волоцюгам: щойно Лицар кудись подасться з міста, мамка відчинить хвіртку гостеві. А панночка вже чекає не дочекається, коли побачить боярина. Все молить Бога, стоїть перед образами, щоб батько скоріш кудись із міста поїхав. А Білий Лицар, чортів перевертень, скрізь мав доносителів. Видно, на їхні послуги розтринькав усі жінчині гаразди. Доносителі про Олешині теревені доказали Лицареві. Тоді Білий Лицар покликав до себе лікаря Олешу. Ніби ногу на полюванні повередив. Олеша був добре підпилий. Вже хтозна-який день пиячив. Тож почав вилигуватись, наперед собі плату вимагав від Лицаревих пахолків.