Тепер Кассандра розуміла, хто був перед нею… Але «хто» — це вкрай приблизне визначення сутності, що була позбавлена особистості, але водночас мала розподілений інтелект, більший за обчислювальну мережу земного мегаполісу. Пісня, що зводила з розуму, не була сукупною спробою спілкування, його принципова неможливість пролягала на всіх рівнях — від сприйняття до обробки та усвідомлення. Те, що відчувала Кассандра, було тільки слабким відлунням, реліктовим випромінюванням квантової інформації, яку невпинно обробляла — і виробляла — істота.
Мимохіть затамувавши подих, дівчина посунула до одного з рукавів. Кішка не бачила її, хоч «бачити» було занадто примітивним визначенням її сприйняття реальності. Втім, більшість органів, що відповідали за це, свого часу мали бути ретельно й старанно ампутовані кращими ксенохірургами. Видалені органи було замінено тонко налаштованими нанітами, аби забезпечити повноцінне підключення істоти до сенсорів корабля.
Усе це для Кассандри не було спогадом, не виринуло з пам’яті (що й досі була лише ентропійним виром чорних спалахів). Це були наче трансмітовані блоки даних, не пропущені крізь призму особистого досвіду. Знання без осмислення.
Жахливе й водночас захоплююче усвідомлення набатом калатало в мозку Кассандри:
«вона звільнилася… Вона Звільнилася!.. ВОНА ЗВІЛЬНИЛАСЯ!»
«Новий Розум Імператора» — Сатурніанська Кішка, скалічена людською інженерією, ув’язнена сутність квантового розуму материнського корабля «Сінано»… опинилася за межами своєї в’язниці.
V
Штурмовик чітко відчув момент, коли корабель впав у кататонію. Зовні це було майже непомітно — базові системи продовжували функціонувати, підтримуючи регенерацію повітря, живлення периферійних пристроїв, осьове гравітаційне обертання та багато чого іншого. Соматичні системи корабля не були безпосередньо керовані матричним розумом і могли певний час лишатися активними — в оперативно-тактичному сенсі. Стратегічне ж реагування кораблем та довгострокові, багаторівневі дії та наслідки — це було відповідальністю розподіленого інтелекту. І його відсутність миттєво стала помітна в окремих тактичних та рутинних процедурах, що разом втратили узгодженість та керованість.
Штурмовик зупинився, наче оцінюючи цей новий факт. Наразі він перебував у операційному габі — одному зі штабів окульт-інженерного персоналу. Навколо панувала напівтемрява, необхідна для більшості ритуальних процедур. На нульовій позначці розташувалися два десятки терміналів, що були частково заглиблені в палубу та розділені невисокими перегородками з органічного скла, між якими були прокладені вузькі пласталеві стежки. Згори, з-під склепіння, спускалися донизу довгі низки шарнірних з’єднань, гнучкого поруччя та кабельних трас — цей простір використовувався для комплексних тривимірних ритуалів. Конструктивні елементи мріли слабким мерехтінням дезактивованих систем, живі, але безсилі.
Простора зала була порожньою. Лише декілька загиблих лишалися у своїх терміналах, наче в гробницях — зігнуті фігури лежали обличчями на робочих поверхнях, під’єднані широкими стрічками шин до хребтових нейроконекторів. Довгий кривавий слід тягнувся до одного зі шлюзів.
Фреска на склепінні над шлюзовою камерою зображувала величну істоту, що еманувала потойбічним сяйвом. Її шкіра була кольору золотавого перламутру, гнучке, безкосте тіло позбавлене дзеркальної симетрії, притаманної земним організмам, нагадуючи багатохвосту змію чи восьминога, що зазнав химерної мутації. Голови не було, натомість вражали хаотичний розсип кількасот очей і два трищелепові матово-чорні дзьоби. Вируюче сплетення мацаків оточувало її, мов ореол. Напис на передньому плані пульсував червоним живосріблом:
Ghatanothoa, benedicatur lux tuum!
Salva nos!
Сам габ не зазнав значних руйнувань, але поряд з невеличкими дверцятами, що їх боронили аж чотири замки й охоронний сигіл, у стіні зяяв ідеально круглий отвір діаметром у три метри, наче зроблений лазерним різаком. За отвором виднілася темна камера, переплетена численними трубопроводами та кабелями — з десятками з’єднань, тепер квапливо розімкнених чи навіть вирваних. Важкий, переповнений радіоактивними ізотопами газ повільно та в’язко виткав з отвору, стелячись палубою, помітний навіть простим оком. Не треба було бути окульт-інженером, щоб здогадатися, що камері бракувало центрального вузла — і якого саме.