— Дурість, — на мить затнувшись, відповіла Боген. — Власна дурість. Я вірила в те, що здатна вплинути на щось. Змінити. Наївна. Ми всі — лише іграшки. Давній бог смикає за мотузки вас, Потойбічний — нас. І ми ніколи не зрозуміємо, чого вони прагнуть, бо просто не в змозі осягнути цього. Це все — просто поле для гри, на якому ми — безтямні фігурки, які переставляють з місця на місце. Іноді, можливо, з певним задумом, але так само можливо — просто задля сміху, задля забавки. Гадаю, ця гра триває так довго, що вже встигла їм добряче остогиднути.
Вона обернулася. Охоронця у відсіку вже не було. Вона навіть не помітила, коли він пішов, не почула, чи викликали її… Певне, через паніку, що виникла після зникнення Фхатаґви, про неї просто забули.
— Ти насправді вважаєш, що Ґаґанотхоа керує окремими людьми, намагаючись досягти якихось власних цілей? Що Повзучий каос Нʼярлатотеп нашіптує на вухо слова омани, схиляючи до саморуйнування? Справді?
Боген не відповіла. Брідж, зачекавши декілька секунд, врешті не витримала й розсміялася.
— Знаєш, я навіть трохи заздрю твоєму сприйняттю. «Нас звільнили з-під влади мі-го — але ми сього не просили. Ми вчинили самогубний заколот — але се тому, що ми є іграшки богів. Від нас нічого не залежить, і все погане, що трапилося з нами, — се не є наша провина. Навіщо зробили те, що зробили? Нінащо. Бо дурні».
— Стули пельку, курво! — Лють, що накопичувалася в Іві увесь час з моменту єднання, вже не могла втримуватися всередині неї. — Хто б ото патякав! Ти, ти сама — не маріонетка? Не тупа лялька на мотузках? Чи все те, що ти вчинила зараз, ти робила за власним бажанням? Може, це ти все те замислила? Безголова лялька!
Вона спробувала звестися на рівні, але тіло захиталося на нетвердих ногах, штучне тяжіння повело його вбік, м’яко вдарило об переділку, крутнуло й знову опустило на палубу. Брідж спокійно дочекалася кінця цієї пантоміми. Вона анітрохи не переймалася станом цього матеріального носія або його перебуванням у просторі-часі. Коли ти існуєш крізь простір-час, розташування в певний момент вже не є вагомим фактором такого існування.
— Шкода, що ти не розумієш, — вона похитала головою. — Так, якщо дуже спрощено — се я все замислила. Сприйняла та інтерпретувала образи і символи. Я надала їм значення. Бо автор уже давно мертвий. Важливий лише читач. Ти й справді вважаєш, що свідомість бога — Давнього чи Потойбічного — може бути настільки простою, що відбиток її легко й чітко подолає ту неймовірну безодню, що розділяє нас? Ми сприймаємо лише химерне скупчення образів, які маємо розрізнити та відбудувати у прийнятну для нас структуру. Я не можу — й не повинна — стверджувати, що розгадала задум Ґаґанотхоа. Я навіть не можу стверджувати, що Ґаґанотхоа існує деінде, окрім як у нашому просторі-часі, де ми самі його створили, сприймаючи слабкі та віддалені еманації. Ми прагнули свободи — тож ми самі створили для неї і браму, і ключ.
— Ви створили клітку, в якій самі себе зачинили. Ви прагнули свободи? Ми бачили вашу свободу. Свободу брехати й вірити брехні…
— Тссс, — Брідж урвала гнівну тираду Іви. — Починається.
Вона примусила своє вже, напевне, мертве тіло піднятися та вийти на середину відсіку. Саме в цей момент вагання Кассандри скінчилися. Браму було відчинено, й крихітна сутність, що зберігалася там, вдарила нестримною хвилею важких часток. Кішка здригнулася, потяглася до джерела енергії.
Брідж не обманювала Іви. Насправді, вважати все це задумом безкінечно віддаленої богоподібної істоти, що була неспроможна на контакт на рівні особистості, було принаймні зухвало. Плани, народжені багатьма істотами в різний час, але сфокусовані на це конкретне місце в просторі-часі, зрештою склалися в цільну картину. Ідея Вольфрама фон Зіверса щодо сингулярного реактора полягала в тому, щоб сатурніанська кішка поглинула його чорну діру, не дозволивши заколотникам використовувати «Сінано» як зброю проти Імперії. Він розраховував, що позбавлений живлення корабель кінець кінцем стане легкою здобиччю, буде відвойований і повернеться до лав флоту.
Створений мі-го, реактор був для людей чимось на кшталт вогню для племені неандертальців. Вони підтримували його, але не мали розуміння того, як загасити чи розпалити його за власним бажанням. Чорна діра в серці реактора, випаровуючись, давала енергію або, поглинаючи її, збільшувалася, набираючи масу. Також мі-го був передбачений стан рівноваги, коли частково енергія відводилась, а частково — поверталася для підживлення чорної діри, таким чином зберігаючи її масу відносно стабільною без ризику спалити реактор радіацією Гокінга або, достатньо збільшившись, затягти за горизонт подій. Зіверс розраховував, що кішка поглине енергію діри та переведе її в стан, близький до планківського, приспавши в собі, а корабель без живлення повернуть. Насамкінець мало з’явитися дві кішки — бо саме малі чорні діри були фундацією розмноження цих істот. Вічний переможець, якого викликали, щоб він знищив «Сінано», дестабілізувавши реактор, таким чином мав відступити, не маючи можливості виконати свою місію, або загинути, зіткнувшись з двома кішками Сатурна одночасно.