Темними очницями тупилися мертві монітори. Сипіли розідраними вентканалами протяги. Смерділо гірким димом. Останній слабкий вогник тріпотів на пропаленій кабельній трасі.
— Вогнем ми ся огороджуємо від світу, що будь-якої миті може назавжди забрати будь-кого з нас, — прошепотіла в гаряче повітря Брідж. — Ті, хто прийшов сюди, знають: немає Бога-захисника, але є Давні та є Потойбічні — могутні та чужорідні нашому світові. Се в природі Давніх — відповідати на благання, спрямоване до них. У природі Давніх відповідати, але людина надто слабка, щоб сприйняти їхні відповіді. І тому лише божевільний дослухатиметься до тих голосів.
Гранований чорний обсидіан самотньо зблискував серед розплавлених решток реакторної камери.
0 GES / 1000 ABM
Долина
Барту, Еверетту та Пенроузу
І. Адем
— Вогнем ми ся огороджуємо від світу, що будь-якої миті може назавжди забрати будь-кого з нас. Ті, хто прийшов сюди, знають: немає Бога-захисника, але є Давні, могутні та чужорідні нашому світові. І в природі Давніх відповідати на поклик, що спрямований до них. У природі Давніх відповідати, але людина надто слабка, щоб сприйняти їхні відповіді. І тому лише божевільний дослухатиметься до їхніх голосів.
Брудна худорлява рука підкинула в багаття кілька тонких галузок, сухих та білих, наче кістки. Криваво-руде полум’я відкидало тіні на людей, що тіснилися навколо нього. їхній одяг давно перетворився на лахміття, а обличчя були висушені сонцем та голодом. Очі горіли золотом у світлі багаття. Серед паломників, старих та знесилених, впадали в око двоє — парубок і дівчина, ще майже діти. Решта намагалася не дивитися на них, немов серед цієї купки ізгоїв Імперії могли бути свої власні ізгої та парії.
Дівчина, з голови до ніг загорнута в грубе полотно, сиділа зіщулившись, низько нахиливши прикриту каптуром голову. Бліді руки лежали на стегнах — усі в глибоких рваних подряпинах, вкритих барнавою кіркою. Хлопець раз у раз кидав на неї стривожені погляди. Він був худий, але жилавий, засмаглий, з неслухняною копицею розпатланого волосся, чорного, як вороняче крило. Темні волосинки, ще м’які та ніжні, тільки почали пробиватися на щоках та підборідді.
Дівчину звали Ебру. Хлопця — Кара. Їй було дванадцять, він був на два роки старший за неї. До паломників, що мандрували до долини Іхлари, вони прибилися неподалік Невшехіра, що також називався Нісса, міста галасливого та велелюдного. Паломники не заходили до нього — це було надто небезпечно. Будь-хто, дізнавшись, куди вони прямують, не зволікаючи повідомив би чиновників або сторожу, а це неодмінно скінчилося б тортурами та стратою на міському майдані. Підлітки ж вочевидь були містянами — тому на них спершу поглядали скоса. Та коли Невшехір лишився далеко позаду, осторога, здається, зникла.
Долина Іхлари лежала поміж сплячими вулканами Хасандаг і Голлюдаг, що свого часу вкрили її товстими шарами лави, туфу та попелу. Річка Мелендиз прорізала ці вулканічні породи, утворивши каньйон завдовжки у вісімдесят стадій та завглибшки до п’ятисот ліктів. З давніх-давен долина була прихистком пустельників — тільки от, на відміну від інших місць, з мирян сюди мало хто наважувався заходити.
— Чернецькі скинії, де ченці-самітники збираються, щоб у святому поборництві осягнути природу Давніх, також звуться конклавами, — вів далі сиплий старечий голос. Немов поїдене іржею, все у зморшках та пігментних плямах, підборіддя дрібно тремтіло, насилу даючи раду довгій промові. Решта обличчя паломника ховалася в густій тіні каптура. — Скинії ревно охороняють своє усамітнення й неохоче приймають чужинців. Подейкують…
Химерне завивання розлилося над їхніми головами — розповзлося, немов густе вариво, скрипуче та різке до болю в зубах. Паломники задерли догори голови, виставивши вперед гострі старечі підборіддя. На худих жовтяничних шиях заходили борлаки. Нечисленні поміж ними жінки — всього дві з дев’яти, окрім Ебру — навпаки, опустили погляди, втиснувши голови у плечі.
Звук не був схожий на крик нічного звіра. Не був він і гуркотом каміння, що зірвалося зі схилу гори, або тріщанням гілок. Це було щось геть інше… і тією своєю іншістю воно й розбуркувало в людях глибинний та нестямний переляк. У посталій тиші чути було лише, як тріскотять галузки в багатті та десь далеко монотонно виє в скелях вітер.