II
NON EST PAX ЕТ PRISTINVM CHAO
TANTVM BELLVM
Багряні літери зловісно сяяли на фресці, що покривала синткерамічну переділку. Позаду них клубочилася жахлива скупченість матерії та енергії, поєднаних і сплетених незчисленною кількістю неймовірних способів. Сфери, промені, криві та параболи, сяйво й дим. Химерні напівпрозорі літери під самою підлогою були: «hoc est porta / hoc est clavem».
Фреску було рясно забризкано кров’ю.
Понівечені рештки дрейфували в просторі. Три або чотири тіла, пошматовані на лахміття та розкидані навкруги. Плоть місцями спалена до вугілля — чорне на рудому та червоному. Калюжки скипілої крові хрускотіли під магнітними підошвами. Окремі стверділі краплі, схожі на кристали рубінів, повільно флоатували в слабкому потоці повітря. Штучна сила тяжіння «Сінано» була заслабка, щоб утримувати все на підлозі. Точніше — мінімально необхідна, щоб підтримувати людські організми в тонусі.
Важка хода магнітних підошов не сповільнюється. Візор шолома — золотава гексополігональна сітка — фасетами віддзеркалює понівечених мерців. Масивні, закуті в броню руки тримають ваговиту архаїчну зброю — тридульну переламну рушницю-картечницю. Її товсті цівки вкриті складним гравіюванням — асемічними символами без прямих ліній та гострих кутів. Громіздкий барабанний револьвер у пласталевій кобурі, вмонтованій у стегно, мав схожі ознаки — таку саму анахронічність та примітивність у поєднанні з виваженою ритуальною естетикою. Ці прадавні знаряддя виглядають чужорідними на тлі штурмових обладунків, що є втіленням окультного хай-теку Нової Імперії: складна полімерна органіка, мономолекулярне графенове покриття, карбоново-кремнієві волокна, сплетені в непробивний захисний шар, надпровідникові захисні сигіли, інтелектуальні чутники, що реагують в зептосекундному діапазоні, та синторганічні наноботи в охолоджуючому контурі, заповненому плазмою модифікованої крові.
Собівартість «Шантака» більша за річний бюджет середньої аграрної комуни в агломерації Мемфісу — та все одно це лише серійний продукт. На відміну від револьверів та рушниці.
М’який поворот — коридор закручується спіраллю навколо поздовжньої осі корабля. Герметичні двері, застиглі в напіввідчиненому стані. Між їхніми стулками військовий — розірваний у попереку тулуб, що в смертельній агонії вчепився у пласталеву плиту дверей. Броня на грудях та спині закіптюжена до матової чорноти, м’ясо та нутрощі в рані — ламке вугілля.
Раптом труп здригається. Закляклі руки розпрямляються, різко штовхають оцупок почорнілої плоті на штурмовика. В розтрощеному візорі шолома видніється обпалене до кісток обличчя мерця — череп, вкритий кіптявою. Очі луснули від жару, губи перетворилися на чорну засохлу піну, що обліпила хижо вишкірені зуби.
Приклад картечниці зустрічається з мертвим обличчям, і воно вибухає дрібними кістками, застиглою кров’ю, вуглинками та масним попелом. Інерція відкидає тіло назад — а штурмовик прискорює рух.
В отворі напівпрочинених дверей налягає плечем на горішню плиту. Гучний скрегіт металу відгукається на потужне зусилля воїна. А у відсіку за отвором його вже чекають.
Постріл картечниці відкидає першого, хто кидається до дверей — скаліченого, переламаного мерця, при кожному русі якого лунає сухий хрускіт. Палаючий рій шроту вгризається в тіло, роздираючи його. Потужний імпульс змінює вектор руху нападника — чи радше його решток, що розлітаються навсібіч. Друга люфа харкає в мерця, оголене м’ясо якого вкривають пульсуючі червоні нарости. Його одяг та шкіра обгоріли так, що їх уже не можна розрізнити. Шрот шматує спотворене тіло, і воно бризкає паруючими згустками рідини, що при зіткненні плавлять пластик та метал.
Усе це займає півтори секунди. Потім лунають перші постріли ворога.
Третя люфа віддає своє палке нутро космопіху, що намагається зайти з флангу. Шрот перетворює тактичний шолом на паруючу хмару крові, попелу та дрібних скалок.
Штурмовик минає отвір і входить у відсік. Руки переломлюють рушницю, кремезні від броні пальці з неймовірною вправністю підчіплюють гільзи, звільняючи люфи, три одразу. Штурмова гвинтівка довгою чергою прокреслює полімерну кераміку переділки — штурмовика на лінії вогню вже немає. Він рве дистанцію та опиняється перед найближчим з мертвих бійців.
— Watashi wa anata no kao o taberu! — клекоче обвугленою горлянкою той. На частку секунди штурмовик послаблює хватку на зброї — картечниця повисає в повітрі, картриджі, що їх ще не вставили в люфи, кружляють навколо неї, наче супутники. Одна рука хапає космопіха за потилицю, наче для поцілунку, друга кулаком продавлює візор шолома, звільняється — і атакує знову, вже розчепіреними пальцями, що вчавлюються в ламку плоть, стискають, трощать кістки черепа, смикають. Пасмо підгорілої мішанини з мізків, кісток, крові та жил витягується з шолома. Скривавлена рука стрімко підхоплює рушницю, друга, зібравши картриджі, заганяє їх у люфи. Відштовхнуте тіло дрейфує пріч, приймаючи в себе гвинтівкові кулі. Оглушливий постріл картечниці проламує груди стрільця. Чорні скалки вугілля, руді кульки крові та бурі — спотвореного м’яса хмарою розлітаються навколо. Останній мрець встигає-таки влучити у штурмовика — але штатна гвинтівка М41А імперської космопіхоти заслабка для «Шантака», навіть на короткій відстані. Космопіх помирає за дві з половиною секунди потому — штурмовик магнітним чоботом трощить йому коліно, потім захоплює та ламає шию люфами дробовика.