З цинічною іронією увесь час бійки на стіні ліворуч інтерактивна фреска зображує двох піхотинців, зчеплених у двобої. Зображення рухаються, демонстрацію підкріплюють слова:
ШТУЧНА ГРАВІТАЦІЯ!
Солдате, стусани та копняки — лайно!
Заламуй
Души
РІЖ
СТРІЛЯЙ
Пляма густої крові пливким шаром розповзалася по фресці. Штурмовик переломив рушницю і звільнив люфи від стріляних гільз. Ті ліниво попливли вбік і вниз, поволі підкоряючись слабкому тяжінню. Немов безмовні янголи небуття над рештками поламаних ляльок. Нові картриджі з клацанням стали на місця.
Та перш ніж гільзи завершили сходження — прийшов лялькар.
Потворно викривляючи простір-час своїм гравітаційним полем, його постать матеріалізувалася перед фрескою — безформна, позбавлена бодай натяку на людськість. Сліпуча золота плоть, живе, органічне полум’я, уречевлена енергія. Візерунок численних з’єднань та векторів. Райдужне провалля ока в центрі — всепоглинаюча безодня, єдиний погляд в яку занурить у божевілля. Багатоголосе верескливе белькотіння виривається із сотень пащек, що з’являються та зникають у сплетенні полум’яних мацаків:
— Iä, Cthugha! Iä, Fthaggua! W gah’nagl mglw’nafh kä!!!
З глухим брязкотом рушниця замикається — і за частку секунди бойки синхронно вдаряють у капсулі. Магніти притискають ноги до рифленої підлоги, обидві руки стискають зброю, гідропідсилювачі ревуть, рідина в кріо-контурі закипає — «Шантак» гасить потужну віддачу. Водночас вогняна потвора починає свій стрімкий рух.
Вона настільки швидка, що майже ухиляється від розпеченої хмари шроту — майже. Краєм своїм вогняна неб’юла таки зачіпає його, вщент роздираючи декілька мацаків і розбризкуючи полуменіючу плазму — кров істоти. Золотаві кульки, емануючи жаром, утворюють тонкий шлейф, що простягається за стрімким рухом потвори. Але це не спиняє атаки — по крутій параболі полум’яна куля врізається в штурмовика, охоплюючи його, наче велетенська амеба. Бездонне провалля ока, випромінюючи потойбічне сяйво, сповнене кольорів іншого простору-часу, насувається на шолом «Шантака». Шкварчить, запікаючись, органіка обладунків, випаровується кров мерців, що налипла на неї. Сотні пащек оскаженіло гризуть броню. Дим, здійнявшись, огортає намертво зчеплених супротивників. Простір-час навколо них витягується в довгу, вузьку трубку.
Без жодного звуку, що видав би його неймовірну напругу, штурмовик сягає лівою рукою до кобури, стискає руків’я револьвера і тягне його. Права рука втискається у живе полум’я істоти, відсунувши його ледь не на дюйм — відстань достатню, щоб лівиця просунулася догори й револьверна люфа увійшла просто в бездонне райдужне сяйво ока. Пащеки враз заходяться страшним лементом. Потвора з неймовірною силою тисне на штурмовика, обладунки плавляться, на броньових пластинах залишаються чорні сліди, тонкі язички рубінового полум’я здіймаються в місцях найбільшого тиску.
І тоді штурмовик коротко харчить, відчайдушним зусиллям втискуючи револьвер у око — разом з долонею, що його тримає. Від жару метал зброї враз тьмяніє, броньована рукавиця плавиться й димить. Неймовірно, але набої в барабані не детонують. Лемент переростає у вереск — страшний, оглушливий, від якого починає вібрувати метал переділок, клепки вилітають з пазів, розходяться зварювальні шви.
Лунає постріл.
Другий.
Третій.
Монстр здригається у конвульсіях. Розкинувши мацаки, він відлітає, тремтячи та переплітаючись сам у собі. З провалля ока виривається вогонь — мертвий, криваво-червоний, пульсуючий, що стрімко й жадібно охоплює тіло істоти.