Час спливав. Треба було закінчувати.
Обхід процедур безпеки на субсистемному рівні вимагав безпосередньої обробки 64-кубітних одиниць у квантовому регістрі, що було поза межами обчислювальних потужностей лабораторного терміналу, тому їх треба було виконувати деінде. Власне, єдиним придатним для цього знаряддям був «Новий Розум Імператора» — квантовий інтелект «Сінано». Той самий, в якому на рівні базового коду копирсався Зіверс. Але він таки знав, що робив.
З безбарвних губ злітає ледь чутний шепіт:
— Deine Freiheit beginnt jetzt, mein Lieber.
IV
Кассандра розплющила очі — попри ядучу, закипілу рідину, що густо їх заліплювала. Довелося допомагати собі пальцями, долаючи гострий, сліпучий біль і так само сліпуче сяйво, що вдарило в очі одразу потому.
Скорчена, вона лежала на підлозі в кутку яскраво-білої кімнати. Розкидані по підлозі хромовані хірургічні інструменти разюче виблискували в яскравому сяйві світильників, наче цими відблисками, як лезами, намагалися різати, шматувати. Але вона не заплющила очей, ні. Дивитися було боляче, але заплющити очі… заплющити очі було… смертельно.
Вона зіперлася на лікті, намагаючись підвестися. Відгуком на цю спробу шкіру пронизали сотні пекучих шпичаків. Зі стогоном Кассандра впала на палубу — тільки щоб звестися знову, відчуваючи, як від болю паморочиться в голові.
Лікті. Коліна. Вхопитися за переділку, зіпертися, розігнути спину. Гаряче, часте дихання обпікає легені. Ніздрі напівзакладені якимось затверділим слизом, а в горлі неначе застряг величезний клубок, від якого хвилями розходиться нудота і судоми. Кассандра притуляється до стіни — плечем, скронею, щокою. Прохолода пласталі розтікається по тілу, приносячи полегшення, повертаючи відчуття власного тіла. Тільки тепер вона розуміє, що геть гола. Жодного клаптика одягу на її тілі. Вона з острахом опускає погляд.
Шкіра вкрита патьоками темної, засохлої крові. Вся — від пальців ніг до ключиць. Барнаві патьоки приховують під собою щось іще — темне мереживо асиметричних, ламаних патернів.
У вухах починає дзвеніти. Повітря таке сухе, що аж очі сверблять, але Кассандра так і не наважується кліпнути. Вона озирається. Серед розбитих медичних імплантаторів, діагностів та сканерів живосріблом мерехтить монітор сповіщення. Він розбитий і вкритий кривавими розводами — так що розібрати можна тільки уривки:
危険
酸素
Загусла від холоду кров зібралася в живі тремтячі калюжки на білосніжній підлозі. Відбитки долонь, за якими тягнуться довгі багряні смуги та безформні неб’юли бризок, помережили стіни.
Кассандра не пам’ятає, що тут відбулося. Не пам’ятає і не може бодай уявити. Але, водночас, вона знає. Якимось нелюдським, несвідомим знанням, що лежить поза можливістю формулювання, вербалізації. Вона зводиться на рівні і, хитаючись, прямує до дверей. Для спогадів та фантазій немає часу. В цю мить усе життя зводиться до простого механічного руху. Назовні й далі. Геть звідсіля.
Кожен крок віддавав болем, але цей біль був не внутрішнім — так наче боліла шкіра, вся цілком, навіть на голові під волоссям. Дихати ставало дедалі важче. Діставшись врешті дверей, Кассандра притиснула долоню до сенсора, відчувши миттєвий доторк жаху — а якщо не спрацює? Він спрацював — двері з глухим сичанням розійшлися, повітря гарячою, важкою хвилею увірвалося в медичний відсік, ледь не зваливши дівчину з ніг.
Кассандра опинилась у коридорі — багатоярусному, з тривимірним плануванням — такі забезпечували навігацію секторами «Сінано». Навсібіч від дівчини розходилися численні звивисті тунелі з перфорованої пласталі, за якою було видно лабіринти кабельних трас, трубопровідних контурів, газоходів. Немов болотні вогники, у цьому сплетенні мерехтіли оманливим сяйвом індикатори та давачі… Тут панувала моторошна, глибока тиша, яку лише зрідка порушували далекий тужний скрегіт та тихе, монотонне, як мантра, вуркотіння місцевих систем. Світла не було — важку темряву розганяли аварійні маячки, що примарно миготіли поблизу сходів та люків. Повітря було розріджене, але гаряче й майже нерухоме. Венткамери мовчали. Ніздрі лоскотав запах паленого.