Жодної живої душі, жодного голосу, бодай слабкого відлуння.
Мертва тиша.
Кассандра спробувала глитнути ядучий клубок, що застряг у горлянці, але від того рот звело різким болем. Якась в’язка рідина стала наповнювати його, але Кассандра не відчувала її смаку. На очі навернулися сльози. Дзвін у вухах став гучнішим.
Не маючи магнітних чобіт, вона майже пливла, пересуваючись легкими стрибками від поруччя до поруччя. Волосся, що геть просякло кров’ю, задубіло й тяглося за дівчиною довгастими негнучкими пасмами. Закипілі барнаві плями на шкірі від руху репалися, озиваючись болем, так ніби разом із ними репалася жива плоть.
За декілька хвилин Кассандра дісталася найближчого житлового відсіку. Захекана від задушного, просяклого гаром повітря, спітніла від мертвотного тепла, що не відводила корабельна система, з червоними плямами, що миготіли перед очима, вона втягнула себе всередину.
З дверного отвору у протилежному кінці відсіку на неї витріщався труп.
Його обличчя було страхітливо спотворене, наче плоть та кістки сплавилися в єдину вугільну масу й жахливою вирвою вдавили обличчя в череп, туди, де виднілися пористі, мов вулканічна порода, рештки мозку. Ця чорна вирва, наче сліпе око, вирячилася на Кассандру. Але мрець лишався мерцем — нерухомий, висів у отворі, зачепившись за допоміжне руків’я згином ліктя. Опанувавши холодну хвилю жаху, що накрила її, Кассандра роззирнулася.
Вітальня — габ житлового сектору, півсфера, з якої параболічними променями розходилися вузькі коридори з рядами спальних камер, — лякала навіть більше, ніж мертвий у дверях. Сліди нещодавньої пожежі були вкриті клаптями кристалізованої піни протипожежних систем — матово-чорне з лискучо-сірим. Просто на них хтось повиводив червоною фарбою криві, кострубаті патерни — численні, рясні, майже на кожному вільному клаптику поверхні. Ці патерни здалися Кассандрі знайомими, але варто було їй пильніше придивитися до них, як нестерпний біль пронизав голову, барабанним боєм відбиваючись у скронях та шаленим тиском розпираючи зсередини очі. Намагаючись не затримувати на них погляду, Кассандра рушила уздовж стіни. Вона шукала рятувальну шухляду — місце, де зберігалися дихальні пристрої та захисні емітери.
Житлові сектори будувалися за принципом храмової крипти: великий габ у центрі, від якого розходилися тонкі промені-проходи, що спіраллю звивалися навколо осі корабля. В стінах проходів трьома ярусами були вмонтовані спальні камери — особистий простір екіпажу, кожна ледь більша за домовину.
Шухляда в габі була великою, на кільканадцять рятувальних комплектів. Декілька її секцій було спотворено пожежею, але дві чи три таки вціліли. Кассандра відчинила одну, на мить запанікувавши, коли дверцята спершу не піддалися. Виблискуючи золотими очницями, вишкірившись переплетенням трубок системи дихання, на неї вирячився шолом життєзабезпечення. Кассандра рвучко схопила його і, плутаючись у волоссі, натягла на себе. Тремтячий палець натиснув кнопку герметизації, і з тихим сичанням шолом стиснув голову. Холодний біополімер шнорхеля увійшов у ніздрі, ущільнювач натиснув на шкіру довкола губ. Потік дихального газу крижаною хвилею прокотився по гортані, наповнив легені, викликавши різкий спазм… та вже за мить усе минулося. Пульсуючі удари у скронях поступово вщухнули, в очах прояснилося. Дзвін у вухах хоч і не зник, але став тихішим.
Кассандра роззирнулася, розправляючи на шиї та плечах важке намисто киснегенератора. Тепер вона не задихнеться. Тепер можна братися до інших проблем.
Вона торкнулася подушечками пальців шкіри над грудьми. Її вкривав зашкарублий червоно-брунатний шар, увесь в ламаному мереживі розколин. Крізь нього де-не-де можна було побачити складні візерунки — свіжі шрами. Хтось перетворив її тіло на полотно — тільки за пензля художнику правував скальпель.
Раптом вона завмерла, напружено дослухаючись — на чотири секунди раніше, ніж насправді почула те, що її злякало. З переходу долинали голоси. Хрипкі, неприродні, але, здається, свідомі. Слова складалися у фрази, на запитання звучала відповідь… Хтось наближався. Кассандра розвернулася, відштовхнулася й влетіла в один з проходів, посунула ним, ледь торкаючись підлоги.
Деякі кофіни були відчинені, там панував безлад. Деякі лишалися зачиненими, наче їх мешканців не було, коли… коли все трапилося. Що саме трапилося, Кассандра не знала. Вона радше усвідомлювала це як загальновідомий факт, що не потребує наочного підтвердження.