Отже, наступного разу давайте спробуємо разом розібратися у власних силах та розглянути тактику організованого опору, а може, навіть і наступу на позиції супротивника. Бо нам з вами, пробачте за банальність, відступати немає куди. Позаду - Москва, попереду - Брюссель.
Або Мінськ.
Оглядач, www.oglyadach.com.ua, 2007 р.
Хутір.COM.UA, або САМ СОБІ СТРАТЕГ
Дозвольте почати розмову з коротенького вступу. Він підсумує два попередні матеріали - “Дядя Толя Унітаз” та “Шустер, курви і футбол”, оскільки це важливо для подальших міркувань. Обіцяємо не зловживати вашою увагою і швидко повернутися до звичайних вільних роздумів, які ми (і, сподіваємося, ви) полюбляємо.
Отже у статті “Дядя Толя Унітаз” ми з вами з’ясували, що на суспільство діють три сили - політика, економіка та культура. Діють безпосередньо та незалежно одна від одної. Свого часу в СРСР владу захопила політика, вона цілковито ігнорувала економіку, але дозволила незначний вплив культури. Економіка помстилася - в країні швидко не стало чого їсти і соціалізм загинув. У незалежній Україні економіка відразу взялася відвойовувати свої позиції, і так активно, що навіть спробувала узурпувати вплив на суспільство. Бунт 2004-го року - це значною мірою повстання політики й культури проти економіки. Після успішного повстання, як це часто буває, дві з трьох сторони швидко дійшли згоди - політика та економіка поділили вплив на суспільство 50 на 50. Третя сторона - культура залишилася осторонь, її голосу в суспільстві практично не чути і ділитися з нею впливом політика з економікою не збираються.
У матеріалі “Шустер, курви і футбол” ми зазирнули у таємні плани олігархів та політиків і зрозуміли, що для нас, “їхнього народу” відгороджено обмежений життєвий простір - “політика-баби-футбол”. Цей простір пильно охороняється газетами, телебаченням, радіо, інтернетом - словом, усіма інформаційними каналами, що їх контролюють політики з олігархами. Їхня мета - перетворити людину на глядача, оскільки глядачами зручніше керувати.
Отже, залишається головне питання: а що робити нам? Людям, які не хочуть перетворюватися на глядачів, які полюбляють думати, міркувати, мудрувати, маракувати - одним словом, виробляти думки, а не повторювати їх за “телезірками”. У нас нема грошей - то що, ми дійсно другий сорт? Ми гребуємо лізти в політику - то що, ми насправді не маємо права голосу?
А дзуськи. Наші діди та прадіди не здавалися, коли країну окупували більшовики - на Сході у Холодному Яру, на Заході у схронах УПА. Опиралися без грошей, без політичних структур - тільки силою духу та зброї. То хіба ми не гідні їхньої пам’яті?
Тим більше, що сьогоднішні війни ведуться в інформаційному просторі. Людей нині не вбивають - їх зомбують з екранів телевізорів, газетних шпальт, радіостудій, інтернет-сайтів. На покірливих чекає нагорода у тому ж таки телевізорі - футбол і моделі, Петросян і політика. На всі смаки. Непокірливим загрожує інформаційний вакуум та забуття.
То як, шановні пані та панове, будемо здаватися? Скеруємо свої інтелектуальні та культурні сили на розв’язання кросвордів? А ще можна грати у телевікторини та виграти цілий мільйон! Здається, Бредбері та інші фантасти середини двадцятого сторіччя наврочили. Ми живемо у світі “461о за Фаренгейтом”, слово честі. Тільки з нами борються не за допомогою пожежників, а за допомогою блокади - забивають інформаційний простір перешкодами так щільно, що нормальному сигналу не пробитися.
До речі, герої Бредбері знайшли-таки вихід. І нам не гріх пошукати. Давайте для початку розберемося з нашими активами. Вони не такі вже маленькі. Це перш за все рештки інформаційних каналів, які ще висувають носа з табірної огорожі “політика-баби-футбол”. Тут і деякі газети, і трохи радіо, й навіть дірочки, залишені через недогляд у суцільному полотні програми телевізійних передач. Їх, щоправда, треба вишукувати, колекціонувати, але шкурка варта вичинки. Ну і, зрозуміло, інтернет - у цьому океані можна знайти ресурси, які дають поживу не тільки для першої сигнальної системи. Підтримати їх не так вже й складно - кожне відвідування є корисним для сайту і його він зможе перетворити на гроші для власного існування, особливо, якщо відвідувань буде багато. Врешті-решт є книжки. Сильні цього світу, на щастя, не читали того ж таки Бредбері, тому пожежники ще не палять книгарень.
Таким чином певного інформаційного простору нашкребемо. Але зосередити усе своє життя в інтернеті та книжках неможливо. Періодично все-таки треба повертатися до реальності. Крім того, якщо ми з вами остаточно емігруємо у віртуальний простір, хто забезпечить поповнення лав новими бійцями? А наші діти? Ми ж не хочемо принести їх у жертву сучасним богам? Що ж робити, де брати сили?
І тут треба згадати, що головна наша сила - ми самі. Саме тому, що ми любимо міркувати, маємо про все власну думку та вміємо переконувати інших, кожен з нас впливає на певну групу людей. У когось вона обмежується родиною, у когось - додаються друзі, колеги, учні. Це - наша з вами інформаційна територія, це той вплив, який не переважити жодному телевізору. І річ не в тому, що ми диктуємо свою думку людям - ні, вчасно кинуте слово, точне визначення, проста аналогія здатні зробити більше за кількагодинну проповідь.
Тож давайте для початку визначимо свою інформаційну територію і усвідомимо її як свою, особисту - такий собі інформаційний хутір, а потім почистимо його від бруду, який несуть політики. Давайте хоч би в родинному колі почнемо називати брехуна - брехуном, стерво - стервом. Давайте не будемо казати про сусіду-міліціонера: “Він хлопець добрий, але служба така”. Добрий хлопець не піде працювати покидьком. Не буває, щоб на службі людина була нечесною, а вдома - чесною. Моральні якості - це не обов’язок, а стан душі. Не конче кидати у прокурорів камінням - холодне презирство діє не гірше. А не хочеться дражнити гадів - можна обходити їх десятою дорогою. Принаймні, збережемо своїх дітей від двоєдушності. Давайте звільнимо свою територію від подвійної моралі та подвійних стандартів, і вона одразу стане чистою. Наша справа - не нав’язувати оточенню свої критерії, але чітко їх позначати. У старі часи був такий спосіб морального покарання - не подати руки. Розуміємо, що зараз це не в моді - хтозна, може, завтра до цієї людини доведеться звертатися, не кожен з нас здатен жертвувати зручностями задля моралі, - але не запрошувати таку людину в хату є абсолютно реальним. Й дітям пояснити: ми не запрошуємо дядю Вову тому, що він - падлюка. Давайте згадаємо, що крім модних нині грошей та доцільності існують інші критерії добра і зла. Доцільність - для політиків, гроші - для нуворюг, а у нормальних людей головний критерій - мораль. Саме наявність моралі відрізняє людину від тварин та депутатів. Ну, гаразд, мораль - дороге задоволення, не кожен може його собі дозволити. Але хоч позначати для себе: зараз я дію відповідно до моралі, а зараз - порушую під тиском обставин, це можна зробити?
Наступний рівень, доступний кожному - духовні вправи. Не секрет, що культура взагалі й мистецтво зокрема займаються питаннями добра і зла, прекрасного та потворного, гармонії та дисонансу. Прочитати книжку та обговорити її з друзями, родиною - це не тільки збагатитися самому, але й закріпити свій авторитет у групи впливу. Навіть просто порадивши колегам добру книжку, ви здобуваєте додаткові очки у їхніх очах. І відповідно зростає ваш авторитет. Вистава у театрі, новий диск - усе це приводи для цікавої розмови. Це не просто розвага - твори мистецтва є вправами для душі, які тренують її так само, як спорт тренує м’язи.
Сучасні війни - інформаційні, головна зброя в них - слово. І саме цією зброєю ми з вами володіємо краще за наших ворогів. Єдина біда - вони сильніші. Так, їхня зброя гірша, проте її більше. Оно, скільки слів випускають по нас звідусіль, вони тупі, але великі, як Ніколай Валуєв. І в такій ситуації нам треба діяти дисципліновано, до-тримуючись чіткої стратегії. Стратегія - це головна військова наука, вона вчить перемагати наявними силами, враховувати слабкість і силу власного війська, переваги та недоліки супротивника. Дуже корисна штука, одне слово.