Фріц Фердинанд так і підскочив. Невже щось трапилося з порошком магнію? Зазвичай він тільки сичав. Він хотів запитати Альфонса, що сталося, але побачив, як заточився імператор. Зі стукотом упала на землю гостроверха каска, Вільгельм звалився на коліна. Юрба затамувала подих. Не встигла Августа-Вікторія нахилитися до чоловіка, як іще раз гримнуло. Імператриця здригнулася й упала поруч із чоловіком. На грудях у неї розпливлася червона пляма.
Запанувала мертва тиша. Тут гвардійці, які досі стояли, немов скам’янілі, кинулися до їхніх величностей і оточили їх, виставивши зброю.
Цієї миті з іншого боку площі пролунав крик. Чоловік у капелюсі й довгополому пальто кидав у повітря листівки.
— Смерть монархії! Геть імперіалістів! Уся влада соціал-демократам! — його не було видно через паперову заметіль.
Юрба ще деякий час мовчала, але потім усі разом із криками кинулися геть. Неначе в курник укинули ракету. Кінні жандарми намагалися втримати контроль над ситуацією, але в подібному хаосі їхні зусилля були марними.
Широко розплющивши очі, Фріц Фердинанд застиг на кам’яному майданчику посеред юрби, яка в паніці розбігалася. Отямився він тільки тоді, коли малюк у коротких штанцях і безкозирці вирвався з рук матері й кинувся просто під ноги драгунського коня. Тварина злякано заіржала й стала дибки. Не гаючи ані секунди, репортер кинувся за хлопчиком і вихопив його з-під копит оскаженілого коня. Він повернув дитину матері, яка від страху нічого не могла зробити, тільки ридала.
Поки жандарми внизу намагалися вистежити того, хто вчинив злочин, гвардійці нагорі турбувалися про життя імператорської пари.
Один із них підвівся і гукнув:
— Лікаря! Потрібний лікар! Чи немає серед присутніх санітара? Потрібна допомога.
Нагору піднялося двоє чоловіків.
Фріц Фердинанд спробував відтягнути камеру в безпечне місце, але його схопили двоє людей у формі й потягли вбік.
— Ні, дайте мені спокій, я повинен камеру…
— Заткни пельку, парубійко. Не смикайся.
— Що це значить? Я репортер «Берлінер Моргенпост». Тут, у внутрішній кишені, моє посвідчення.
Жандарми повалили репортера на землю, заламали йому руки за спину й витягли з внутрішньої кишені піджака документи. У повному розпачі Фріц Фердинанд дивився, як камеру кинули на бруківку й почали шпурляти ногами. Корпус тріснув, і один із жандармів заходився уважно вивчати внутрішність підозрілого апарата. За деякий час він здався.
— Нічого не знайшов, пане полковнику. Здається, цілком звичайна камера.
— Природно,— прохекав Фріц Фердинанд.— Я фоторепортер. Я працюю в «Берлінер Моргенпост». Ви дарма мене затримали.
Тиск на спину послабився.
Журналіст підвівся на ноги й обтрусив жилет від пороху.
— Хто тепер заплатить мені за збиток? — застогнав він, дивлячись на розбиту камеру.— Це була моя особиста власність, і, до того ж, дуже дорога. Як же я тепер напишу статтю?
Полковник знизав плечима:
— Мені шкода. Ми мали переконатися, що замах вчинили не ви,— він повернув Фріцу Фердинанду репортерське посвідчення.— Ми чули, що ви щось гукнули імператорові, а потім пролунав постріл. Із приводу відшкодування збитку вам належить звернутися до головного управління карної поліції на Ратаусштрассе. А тепер ідіть звідси,— і він розвернувся до розбурханої юрби.
Фріц Фердинанд озирнувся на вхід до музею.
Імператора й імператрицю саме вкладали на ноші, щоб занести всередину будинку. Обличчя гвардійців, які дивилися на тіла, скам’яніли. Хтось крикнув, і слова пронеслися по юрбі зі швидкістю вітру.
«Імператора вбили».
«Імператора вбили».