Закон
«Шановні батьки! Якщо хтось не встиг простежити, що ваша дитина закохана, платитимете штраф у розмірі 5000 євро!» - повідомив холодний жіночий голос в онлайн-трансляції батьківських зборів.
-І як Ромась? Ти нічого неправильного не помітила, люба?
-Та нібито ні... Ох, як важко, як важко! Відколи ця заборона діє і наш Рома в школі, я перестала нормально спати.
-Я теж весь час переживаю. Як ти гадаєш, чи допоможе нашій освіті цей закон?
-Не знаю, любий, що й думати. Ми ж виховувалися за іншими законами, в інші часи. Тоді можна було закохуватись, кохати, зустрічатися. Все було якось органічно. У мене в школі була закоханість, я тобі розповідала про неї...
-А-а, так, розповідала.
-А тепер я не знаю, що буде.
-Еге ж... З приходом нового президента країна взяла новий курс. Подумати лишень: виховання світу нових людей!
-Ох, як важко, що діти страждають. Це ж природно - кохати.
-Але ж вони лише діти. Віруню, давай усе ж таки будемо надіятись, що наш лідер не помилився, ухваливши такий закон. Люди багато часу і сил витрачають на кохання, шкодять навчанню і кар’єрі. Думаю, що не буде гірше, ніж було раніше. Щось у цьому позитивне однозначно є.
***
-Татуню! Мамуню! Привіт! - Рома, шістнадцятирічний юнак, забіг до кімнати, де щойно завершилась трансляція.
-А я завтра йду на пікнік!
-На пікнік? Куди і з ким? - недовірливо запитав батько.
-З друзями! - Рома сяяв відбіленими зубами.
-З якими такими друзями? - пильно поглянула мама.
-Мамо! Ви що з татком мені не довіряєте?
-Річ не в тім, - мовила Віра. - Щойно завершилася трансляція батьківських зборів. Ти ж знаєш про закон щодо закоханості. Там ще раз нагадали про штраф. Але можуть бути і гірші санкції, ніж просто штраф.
Лице Роми перекривилося.
-Мамо, не хвилюйся. Це лише пікнік! Піду в свою кімнату.
Віра занепокоєно поглянула на чоловіка.
-Русланку, мені це не подобається. Ти бачив його вираз обличчя, коли я нагадала йому про закон?
-Ну, бачив... Здається, йому просто набридло слухати твої нагадування. Це ж уже не вперше.
-Ні-ні, Руслане... Тут щось не так...
Віра задумалася.
***
-Наталю, вони підозрюють, - Роман схвильовано махав руками перед монітором, пояснюючи білявенькій блакитноокій дівчині причину свого занепокоєння.
-Нічого, Ромцю, ми будемо обережними. Ти ж прийдеш на пікнік?
-Авжеж!
***
Весна розгортала свої зеленопірі крила на обидва береги Дніпра. Київ напахтився парфумами абрикосового цвіту. В одному з небагатьох легальних парків міста збиралися численні компанії школярів і студентів. Вони пили сік і обговорювали часи, коли в країні жилося вільно, дозволялося пити спиртні напої і мати любовні стосунки. Усі зітхали і знаходили інші теми для розмов. Навіщо весь час говорити про наболіле?
У цьому парку любили збиратися і десятикласники із 101-ої загальноосвітньої школи.
Рома і Наталя несли пакунки з їжею, ідучи в компанії з п’ятнадцяти однокласників. Вони крадькома перезиралися, жадібно впиваючись цими блискавичними поглядами. І кожний погляд був голосніший за будь-які освідчення.
День був сонячний. На диво теплий. Школярі приготували бутерброди. Ввімкнули музику. Розмовляли, танцювали.
Раптово почорніло: дужий вітер закрив світло хмарами. На парк упала злива. Школярі нашвидкуруч позбирали речі і побігли в гущавину, де причаїлася невеличка альтанка.
Рома зненацька вхопив Наталю за руку і непомітно завів углиб парку.
Вони застигли в обіймах одне одного. Облиті рясним дощем.
Не зважали на все... Навіть на те, що їх могли побачити. Стояли, ловлячи ритми сердець одне одного. Ніжно і чуйно переплелися руками, обв’язали ними тіла і душі.
-Все, Ромчику, все... Нас шукатимуть. Ходімо. Ходімо, коханий...
Але Рома про все забув. І про закон забув... Він став серцем.
***
-Ну, нарешті! - вигукнула Ірочка. - А ми думали, що ви заблукали.
Небо струшувало останні краплі. І вже крізь хмари вперто пробивалися сонячні іскри, падаючи на голови мокрих підлітків.
-Ви як закохані! - вигукнув Сергій.
Усі засміялися. Тільки Наталя почервоніла, а Рома опустив очі. Та звідки однокласникам знати, як насправді виглядають закохані? Ось уже п’ятнадцять років діє закон.
***
-Дідусю! Здрастуй!
-О-о-о! Привіт, Ромцю!
Дідусь сидів над вудочкою на березі ставка, на дачі. Він любив тут рибалити у вихідні.
-З чим завітав? Що нового?
-Хотів поговорити, діду.
-Кажи, - дідусь з цікавістю глянув на хлопця.
-Я закохався... - почервонівши рішуче вимовив Рома.
-Отакої! З глузду з’їхав?! Закон же! Ех!
-Та сам знаю! От тільки ніяк не можу не думати про Наталочку. Ось вона, - Рома простягнув дідові смартфон зі знімком юної білявки.