-Е-ех... Розумію, синку. Я б теж про таку думав. Але тобі раджу забути, якщо не хочеш накликати біду на нашу родину.
-Я знаю, знаю, діду, що це небезпечно! Я божеволію від думки, що не можу проводити час разом з нею. Мушу робити що завгодно, тільки не те, що хочу.
-Ти звідки дізнався, що закохався? Ти ж не читав заборонених книг? Не дивився фільмів?
-Ні, діду. Я якось сам відчув... І ніби завжди знав, що таке кохання. Це важко пояснити.
-Так-так... Скільки не намагаються власті штучно виховати людину, а вона все одно до природи тягнеться, сама будучи часточкою природи.
Рома розгублено дивився на діда.
-Дідусю, що мені робити?
Дід насупив брови, поглянув на небо, зітхнув.
-Кохай, якщо інакше не можеш. Але роби це так, щоб нікому не було від того шкоди.
***
Він стояв під сходами. Побачивши дві дівчачі ніжки у знайомих білих панчохах, що промайнули перед його очима, пішов за ними.
Ішли троє: він, вона і їхнє мовчання. Вони сховалися між гаражами, і мовчання, відчувши себе третім зайвим, відійшло.
-Я так чекала цієї миті...
-І я... Думав про тебе весь час...
Мовчання зазирнуло у щілину між гаражами, в якій сховалися ці двоє. Нетривкий поцілунок. І раптом - кроки. Рома і Наталя причаїлися.
-Фух! Здається, пощастило... - видихнув Рома.
-Ходімо звідси. Нас шукатимуть...
-Ходім.
***
-Ти став гірше вчитися, - спокійно за вечерею сказала Віра, дивлячись в очі синові.
-Хіба?! - відвів погляд Рома.
-Синку, будь обережний. Я за тебе дуже хвилююся... Ти в мене єдина дитина. Я не переживу, якщо з тобою щось трапиться. Завуч Ніна Михайлівна розповіла мені про свою підозру. Вона бачила, як ти на перерві кудись ішов з Наталею Голубенко. Вона сказала, що простежить за вами. Це означає, що на тобі вже може бути чіп. Ромо, мені страшно за тебе. Отямся.
Рома мовчав, виїдаючи поглядом підлогу.
***
Він написав Наталі листа. Півночі - то набирав його, то стирав. Зрештою натиснув кнопку «Надіслати».
***
Кілька тижнів вони дивилися один на одного. Згораючи зсередини. Будучи поряд, не могли зробити жодного кроку, не могли, простягнути руки одне одному...
Не було видимої відстані між ними. Але була незрима стіна, яку з одного боку тримали дужі руки закону, а з іншого - спини його виконавців.
***
Скінчилися екзамени. Настали канікули. Рома відчув себе вільніше. Не те слово - він тільки й чекав цього моменту!
Вони бачилися щодня. Таємно від усіх, ховаючись по закутках, боячись торкнутися одне одного - всюди чатували полісмени, пильнували громадський порядок. Особливо ж придивлялися до молодих.
Того літа Рома нікуди не схотів їхати на відпочинок, пояснивши своє небажання підготовкою до вищої школи.
Це були найщасливіші часи для нього. Сховавшись на даху багатоповерхівки, де жила Наталя, вони годинами просиджували, милуючись одне одним, виливаючи одне одному свої душі. До дна...
***
Але літо скінчилося. І знову відчинилися броньовані двері школи, затягуючи в свої тенета старих і нових вихованців.
Рома і Наталя вже не мислили свого життя одне без одного. Про шлюб не могло бути й мови. Закон забороняв одруження до моменту закінчення вищої школи. Громадянські шлюби, які в минулому були дуже поширеним явищем, суворо каралися законом: за них діставали п’ять років ув’язнення, два з яких - у самітницькій камері.
-О Господи! В якій страшній країні я живу! - Рома сидів на підлозі в своїй кімнаті і дивився на стіну. Звідти на нього позирав новою - вересневою - сторінкою календар, злорадно всміхаючись одиничкою у червоній рамці.
Цей ранок був сірим і холодним. На урочистих зборах біля школи Рома побачив свою Наталочку: у святковій сукні, відтіненій печаллю очей. Вони обоє знали: це кінець...
***
Іноді, коли ставиш крапку, хтось може доставити ще крапку. І поряд ще одну крапку ставиш ти. Виходить багато крапок. Історія триває, поки є люди, здатні ставити крапки.
Рома і Наталя продовжували таємно зустрічатися. Звісно, їхню таємницю дуже скоро розкрив дружний учительський колектив. І щоб не поширювалася заборонена іржа, було прийнято рішення: вжити заходів.
***
Рома повернувся додому пізно. Усе ще перебував думками з Наталочкою.
Почув, що мама на кухні з кимось розмовляє. Тінь недоброго передчуття заслонила сонце його радості. Увійшовши до кухні побачив завучку Ніну Михайлівну.
-Добрий вечір, - вичавив із себе юнак.
-Здрастуй, Романе. А вечір - невідомо чи добрий...
Віра хотіла було пояснити, але Ніна Михайлівна дала зрозуміти, що все пояснить сама.
-Ромо, нам стало відомо, що...