Хлопець напружився.
-Що ти зустрічаєшся з Наталкою Голубенко, - завучка значуще поглянула на Романа. - Ти знаєш, що закон забороняє стосунки між юнаком і дівчиною. І закон один для всіх. Якщо ми дозволимо вам надалі продовжувати ваші стосунки, то й інші візьмуть це за приклад. Що тоді буде? Крах системи. А школа - це ж основа основ, колиска для законослухняних громадян. Ромо, твоя мама заплатила великий штраф. Ми попереджали. Батьки Наталі також заплатили штраф. Якщо не припините - то обоє будете виключені зі школи без атестатів і можливості будь-коли їх отримати. Зрозуміло?
Рома стояв паралізований. Він був зв’язаний і вперше в житті відчув абсолютний відчай. Лють заполонила його нутро. Він стиснув кулаки і хотів закричати. Але стримався...
Ніна Михайлівна попрощалася з Вірою і пішла.
***
Гіркота сповнила дні Романа. Він бачив смутну Наталю, і йому ставало дедалі гірше. Вочевидь, з нею теж провели виховну роботу.
А одного дня Наталя не прийшла до школи. Її місце було порожнім впродовж тижня. А потім класна керівничка повідомила, що Наталя перейшла до іншої школи.
Рома писав їй електронні листи, телефонував - але жодної відповіді так і не отримав.
***
Довгий час він бачить у своїх снах золоті поля пшениці, що біжать від вітру довкола двох синіх озер. А в озерах - її широкі теплі зіниці. Наталя... Наталя...
Вчора йому виповнилося двадцять п’ять. Він закінчив університет, став справжнім фахівцем своєї справи. Мама й тато дуже пишаються своїм Ромасем.
Руслан часто примовляє:
-Хороша в нас влада. Які чудові фахівці тепер, не те, що в часи нашої молодості.
-Ой, Русланчику, не знаю, не знаю, - щоразу задумливо відповідає Віра.
А Роман, їдучи в своїй автівці, все розглядає пішоходів: а раптом серед багатолюдного натовпу засяють Наталоччині блакитні очі, і вона знову, як колись, усміхнеться до нього? Хтозна...
Загублене в минулому складно відшукати в майбутньому.